Як вирішувати соціальні питання
Роздуми Михайла Лукіна, що присвячені подіям Книги Діянь святих апостолів . . .
«У ці дні, коли збільшилася кількість учнів, виникло нарікання елліністів на євреїв за те, що вони не дбають про їхніх удовиць у повсякденному служінні їм. Тоді дванадцять апостолів, скликавши багато учнів, сказали: “Не личить нам, залишивши слово Боже, піклуватися про столи…» (Діян. 6:1,2), – у ситуації, що виникла в єрусалимській церкві, могло бути два виходи. Принаймні, подібне часто відбувається в сучасних церквах.
Варіант 1: пресвітери, як наступники апостолів, починають більше приділяти уваги соціальному служінню, ніж робили це зазвичай, проте страждатиме, через брак часу і сил, проповідь Слова Божого.
Варіант 2: залишити все як є, вирішивши, що душа «більша за їжу, а тіло – за одяг» (Мф. 6:25). Проте таке рішення може спричинити відхід певної кількості людей з общини.
Проте апостоли, на відміну від багатьох сучасних наступників, обрали третій варіант: «Браття, оберіть з-поміж себе сім мужів доброї слави, сповнених Святого Духа і мудрости; їх поставимо на цю службу, а ми постійно перебуватимемо в молитві та служінні слову» (Діян. 6:3,4). Це був мудрий, і, що найголовніше, зовсім не компромісний варіант, до яких, на жаль, часто вдаються в церквах нині. І церковні компроміси часто виникають не через свавілля, лінь, недалекоглядність чи інші вади пресвітерів. Все набагато прозаїчніше і не менш сумніше – через брак бажаючих виконувати служіння або ж просто через брак людей у сучасних церквах.
Чому ж подібне відбувається сьогодні? Пошукаємо відповідь у Книги Діянь святих апостолів, адже в них знайшлися люди, придатні до дияконського служіння. А відповідь знаходиться буквально поруч, у попередньому розділі: «І повсякдень у храмі і по домах не переставали вчити й благовістити про Ісуса Христа» (Діян. 5:42)! Треба постійно благовістити і тоді обов’язково знайдуться бажаючі виконувати Божі доручення. Можете в цьому навіть не сумніватися, якщо буде потрібно, то всемогутній Господь «може з каміння» (Мф. 3:9) звести потрібних для служіння людей.
Автор: Михайло Лукін