«У нас тут тільки п’ять хлібів і дві рибини».

Господь від нас не потребує чогось великого, надзвичайного. Це маленьке, що можемо зробити щодня, приносімо Цому в подарунок, а Він помножить.

Інколи – коротку, але щиру молитву; іншим разом – відмовитись від любимої їжі або подивитись не увесь фільм чи футбольний матч, а половину… Якщо не можемо повністю від того чи іншого відмовитись, то обмежмо себе. Інколи встати на кілька хвилин вночі на молитву, коли сон не бере.

Не всім підсилу наслідувати святих. Але якусь частинку їхніх подвигів кожний може.

* * *

Ось невеличкий епізод з життя св. Івана від Хреста, монаха кармеліта.

(З дитинства). Одного разу, вночі заглянувши в його кімнату мати побачила, що він не спить на ліжку, а на купі колючого тернового ріща. «Що це таке?» – скликнула вона, розбудивши його, – «що ти робиш, дурненький? Іди спати на ліжко!»

Хлопчик хотів щось сказати (напевно про Ісуса в холодній печері в яслах), але змовчав, тільки, встаючи з купи ріща, подивився на неї так, як несподівано розбуджений дивиться на м’яку постіль, з якої підішли його насильно і покірно виконав повеління матері.

Коли вже був монахом, часто виходив із монастиря в гори, де була печера. Цілими годинами сидів він у цій печері, заглиблений у молитві-спогляданні, а коли приходили до нього із обителі, говорив з якоюсь винуватою усмішкою: «Ради Бога, залишіть мене, я не сотворений для того, щоб жити з людьми. Краще розмовляти з камінням, природою, як з людьми – менше гріха…»

Коли я мешкав кілька днів у монастирі св. Онуфрія з одним молодим священиком, то зауважував, що кожної ночі він на годину часу вставав і кудись виходив. Пізніше, якось випадково, дізнався від інших, що йде до каплиці на молитву.

Розважання на кожен день