Ісус утихомирює бурю, Джеймс Тіссо

«Чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри?»

Будучи на місці апостолів, хто знає, чи ми б ще не більше панікували, настрашилися, били в дзвони.

* * *

Одного разу повертався я зі Львова в своє село в Карпатах. Це ще було перед вступом до монастиря. Приїхав я автобусом у с. Тухолька о десятій годині вечора. Було зимою, швидко стемніло. Я вагався, що маю робити – йти ще двадцять кілометрів додому пішки, чи десь попроситись до знайомих переночувати. Вибрав перше. Може якесь авто їхатиме – підвезуть. Йшов селом, ще нормально. А коли зайшов у ліс, страх почав пробиратися до серця, до голови. Пригадались усякі події з минулих дитячих літ. Як одного разу їхали автобусом до села під вечір і в одному місці зграя вовків біля дороги спокійно прогулювалась. І коли автобус зупинився, вони не дуже поспішали втікати.

Йду, молюся, звичайно від душі, а не формально. Дві чи три машини проїхали, правда назустріч. Трохи ніби на душі повеселішало, а після них взагалі на 2 метри нічого не видно. А ніч випала темна-темнюща, небо в хмарах, навіть білий сніг не давав світла. Коли вже вступив у рідне село, на душі полегшало.

* * *

Вилізти на дерево. Сказав авва Іван: «Я, як чоловік, який сидить під великим деревом і бачить, що до нього біжать хижі звірі. Коли вже немає сил боротися з ними, вилізає на дерево і так рятується. Так і я. Коли мене атакують погані думки, коли сиджу в келії і працюю руками і бачу, що вони перемагають, втікаю до Бога на молитву і Він мене рятує». Щасливі ті особи, які вміють постійно перебувати в молитві – чи працюють, чи відпочивають.

Розважання на кожен день