П’ятнадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок (Мк. 5:24-34)
«Дочко, віра твоя спасла тебе».
Сьогодні існує криза віри в цілому світі. Формальної, мертвої є ще досить багато. А ось, живої, всеохоплюючої, довірливої майже немає. Коли все добре йде, тоді ніби і віра є. А коли якесь випробування – ми попадаємо в паніку, як апостоли на морі. Ось нам би осягнути віри Авраама, чи ще більше – праведного Іова. Свята Тереза в трудних хвилинах говорила: «Ісус у моєму човнику спить, але я Його не буду будити». Пригадуємо, апостоли Його будили, аж кричали: «Рятуй, Учителю, бо гинемо!». Коли прийдуть досвідчення, згадаймо про оцих та інших мужів і жінок геройської віри.
Каже Сирах: «Сину мій! якщо ти приступаєш служити Господу Богу, то приготуй душу твою до спокуси… бо золото випробовується у вогні, а люди, угодні Богу, у горнилі приниження» (2:1,5).
* * *
Тридцять років провів у Китаю в тюрмі священик без Святої Літургії, без Святого Писання. Коли вийшов, сказав: «Дякую моєму Богові, що не зневірився».
Св. Іван Боско мав видіння свого помершого учня Домініка, який сказав: «Мій Отче, ти робиш дуже багато, бо довіряєш. Та ти зробив би ще більше, коли б ще більше довіряв». Це було для нього, як зізнався, одна з найкращих лекцій богослов’я.
Брат Карло коротко перебував в одному монастирі трапістів. У той час вибухло переслідування християн. У монастирі наступила паніка. Кожний шукав рятунку, укриття… Та якось все щасливо пройшло для їхнього монастиря. Всі повеселішали.
Один тільки Карло зі смутком писав до своєї сестри: «В тих днях на хвильку небо було відкрите, але на жаль скоро закрилось. Напевно ще не готовий я був увійти до нього».
Один він дивився на це очима віри. Не шукав укриття, щоб рятувати земне життя. Треба опиратися не на людські підвалини, а на Божі. Людське – хитке, Боже – незрушне, міцне.