«Очі всіх у синагозі були звернені до Нього».

Одного разу Ісус сказав до апостолів: «Ви будете робити те, що Я роблю, і ще більше», іншими словами, Ісус буде промовляти нашими устами.

* * *

Бенедетта знаходиться в жахливому стані – не бачить, не чує, паралізована, не рухається. Вона не може більше посміхатись, її очі не можуть навіть плакати. У неї залишився тільки слабкий голос. Руками, алфавітом для глухонімих вона може спілкуватися з іншими. Вона диктує листи, розмовляє з друзями, дає поради, підбадьорює і вітає. Саме тепер, коли зовсім не чує і нерухома, людський уламок, прикутий до ліжка, вона далі є активною.

Кожного дня її кімната повна юнаків і дівчат, які приходять групами відвідати її, по 10-15 осіб. Сідають довкола ліжка чи просто на ліжко. Спочатку мати є за перекладачку, а потім друзі вивчають «нову мову». Кожного дня Бенедетта чекає, хто прийде. Рука простягнута в очікувані слів. Дехто невміло поводиться з її рукою, її підносять до обличчя, до тіла, до забинтованої голови, накреслюють нею в повітрі знаки невимовної азбуки, які Бенедетта не може побачити, але сприймає за рухами в просторі зробленими її рукою і пальцями.

Бенедетта – весела, радіє всім, хто її відвідує, жартує, не втрачає почуття гумору, посміхається сама до себе.

Одного разу до неї прийшов отець Габрієль. Він зніяковіло і збентежено поводиться з її рукою, після кожного слова він турботливо кладе її на місце, ніби боячись її розбудити. Бенедетта говорить йому: «Прошу отця, чому Ви кожен раз кладете мою руку на місце, це ж не шланг бензоколонки».

Всі сміються.

Ми здорові не вміємо цінити руки, ноги, очі, мову. Не вміємо використати їх на прославу Бога і для добра ближніх.

Розважання на кожен день