«Шануй батька свого і матір свою».

Одного разу до нашого монастиря св. Онуфрія, що у Львові, приїхала з Нового Роздолу старша знайома жінка зі своєю 30-літньою донькою. Ми розговорились.

– Скажіть моїй дочці, щоб мене слухала, як каже 5-та заповідь, – каже жінка.

– Мамо, ти добре прочитай, що говорить четверта заповідь. Там написано: шануй свого батька і матір, а не слухай. Я тебе шаную. Але з другої сторони я вже доросла, маю свій досвід, розум. Маю право вибирати що і як робити, – відповіла дочка.

* * *

Часто батьки до самої смерті хочуть керувати дорослими дітьми, керувати їхніми сім’ями. І тут виникає конфлікт. Навіть Господь так не тисне, а дає свободу.

Багато сьогодні нарікають на дітей. Мені здається, що сьогодні більша проблема є проблема батьківства. Не можна так на дорослих дітей тиснути, змушувати все робити, як батькам хочеться, як на малолітніх дітей.

Батько й син більше не розуміли один одного. Батько йшов світським шляхом, а син – Божим. Але мати, бідна мати, розуміла сина, і потайки відправляла до церкви св. Дам’яна слуг з харчами. Франциск цілий місяць провів у сльозах і молитвах. Він жив у печері.

Мати не сумнівалася, що син більше не повернеться. «Мій Франциск! – думкою запитувала себе, і стискалося її серце, бо відчувала той душевний жаль, який відчуває кожна мати, коли син залишає дім, вибравши нове життя, життя для Бога. – Ні, він більше не мій!..»

Він більше не належав їй, не належав і світові, він належав тільки Богові. Мамі залишилось тільки одне – добровільно згасати в забутті. Така доля чи не всіх жінок, яких Провидіння покликало брати участь у житті великих людей.

Розважання на кожен день