Шістнадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Середа (Мк. 7:14-24)

Головне внутрішнє, а не зовнішнє. Особливо Христос це наголошує в сьогоднішньому Євангельському читанні. За першим разом апостоли не зрозуміли, тому на самоті Ісус ще раз їм це пояснює. Адже слід пам’ятати, що апостоли були продуктом Старого Завіту. Христос же з них творив нових людей. З людей букви – апостолів Духа.

* * *

Один брат радився в старця: «Бажаю відійти на самоту». Той відповів: «Якщо не запануєш над язиком, ніде не будеш самотній, де б ти не пішов. Тому запануй над язиком, і тут будеш на самоті».

Він знову каже: «Бажаю постити». Старець відповідає: «Навіть якщо тінь з тебе залишиться, і те не буде миле Богові, але краще запануй над злими думками».

І втретє каже: «Бажаю уникати людей». А той говорить йому: «Якщо спочатку не навчишся добре жити між людьми, то і на самоті не зможеш добре жити».

* * *

Всі ці речі самі в собі є добрі і дуже похвальні. Однак існують речі фундаментальні, без яких оці зовнішні будуть пустими і марними. Що допоможе ізоляція від людей і здержування від їжі, якщо серце не є чистим?

Не тіло вбивати, а злі схильності. Старець Ісаак відвідав авву Пімена і побачив, як той охолоджував ноги водою, і питає: «Чому дехто практикує суворість і твердо обходиться зі своїм тілом». А мудрець відповів: «Не тіло треба вбивати, а грішні нахили».

Отці пустині не вважали тіло ворогом, а конем, який, коли неопанований, може нас викинути зі сідла на землю. Тіло і душа є одне. Однак паном має бути душа, яка верхи на коні прямує дорогою досконалості до Царства Божого.