«Помилуй мене, Господи».

Іриночці ледве минуло дев’ять років, коли мама привела її до храму св. Онуфрія записати в дитячий церковний хор. Диригент, п. Олег, послухав її і сказав: «Чудово, чудово! Рідкісний чистий, ясний голос».

Рівно двадцять років вона співала в хорі «Херувими». Хор вийшов на високий рівень. Запрошували співати по храмах і залах України. Пізніше поїздки по Європі. Співали по Ватиканському радіо Святу Літургію на цілий світ.

Іриночка була душею хору, солісткою. Бог дуже полюбив її. Захотів, щоб вона перейшла в Небесний Херувимський хор. Але не так просто, легко перейшла, але через Голгофу.

Три роки тривала її хресна дорога. Та вона не здавалась. Великі болі голови. Три важкі операції. Та що найголовніше, з усмішкою на обличчі, як ангел, вона це сприймала, щоб ніхто не знав, не бачив. Тільки один Господь знає, що ця дитина перенесла…

Дякую Богові, що міг я в останні місяці і тижні часто приходити в лікарню, щоб у неї вчитись любити Бога, любити в стражданні. А потім вже не відкривала очей, марила. Страждала і з Господом душею, серцем розмовляла.

А мама Марія, боролась за її життя. Так хотіла, щоб її самітненьку не полишала. А коли вже мусить іти додому Отця, то нехай і її забере. Як вона без неї житиме тут?

Два роки минає, а Марія щоденно після роботи сидить коло її могилки на Брюховицькому цвинтарі. Вже немає сліз, тільки сама душа плаче. Єдине бажання в неї тільки – так хочеться до неба, до Іриночки.

Розважання на кожен день