Двадцятий перший тиждень після П’ятдесятниці. Четвер (Лк. 9:7-11)
«І Він, взявши їх з Собою, відійшов осібно в безлюдне місце».
Як бачимо з цього уривку, і деяких інших, Христос і апостоли час від часу віддалялись на самоту, щоб не так відпочити фізично, як більше для духовного заспокоєння, і щоб у молитві і науці Ісуса зарядитися для подальшої проповідницької праці.
Щось подібне діється в церкві і посьогодні. Не тільки священики, монахи і монахині, але часто і миряни від’їжджають у спокійні, відокремлені від людського гамору місця і проводять деякий час у скупленні, молитві та пості.
Пригадую дні такої духовної віднови, або як кажуть, реколекції, у час глибокого підпілля в радянські часи. Попав я в групу священиків Львова і околиць, науки для яких провадив славний і особливо дуже побожний о. Єронім Тимчук, Чину св. Василія Великого.
На перший погляд це були найневдаліші і найважчі реколекції.
По-перше, літо, страшна спека, по-друге, місце – шум, гамір, центр Львова. Під вікнами кожних пару хвилин зі страшним шумом проїжджав трамвай, автівки. Якось і науки дуже важко в цьому всьому сприймалися. І ще дуже боровся зі сном під час наук. Прямо пальцями тримав повіки, щоб не заснути. Ну, думаю, не пощастило… І коли закінчились ці чотири дні, ми по одному, по двоє, почали виходити з квартири для збереження конспірації.
Коли я вийшов на вулицю, відчув якусь таку велику благодать і піднесення душі, що мені здалося, що з неба повернувся на цю грішну землю. Так Господь поблагословив духовну боротьбу оцих кількох днів. Не так Господеві потрібні були гарні, спокійні дні віднови, як моя боротьба духовна і деяка невигідність.