«Тож дайте милостиню з того, що усередині, і все у вас буде чисте».

Коли душа спрямовує думки до Бога, то речі видимі, чуттєві ставить на своє місце і не прив’язується до них. Побачивши багатство, підсміюється над ним, знаючи що воно не постійне, як раб, який може втекти; побачить красу тілесну, нею не спокушається, знаючи її нетривкість, наприклад, хвороба псує всю красу; побачить когось оповитого славою чи владою, і на нього дивиться як на людину, яку можна порівняти до цвіту трави: «Усяка плоть – трава, і уся краса її – як цвіт польовий» (Іс. 40:6).

Хто запалюється любов’ю до Бога, той уже не хоче більше дивитися на речі, які підлягають зору тілесному і, ходячи по землі, робить усе так, наче б жив у небі. Така людина не дивиться вже ні на приємності життя, ні на огидні обставини, але проходячи повз усе це, поспішає у свою вітчизну. Як той бігун, на короткій дистанції не бачить нічого навкруги, а тільки дорогу і ціль, до якої має добігти.

Тому, щоб легко зносити тягарі цього земного життя, невигоди і труднощі, покажемо велику любов до Бога, і до Нього спрямувавши наші думки, не будемо ніякою річчю цього життя зупинятися, а прямувати до небесної цілі.

Нехай ні безчестя не засмучує нас, ні бідність не перешкоджає, ні хвороби тілесні не послаблюють бадьорості душевної, ні людська зневага і приниження не роблять нас менш ревними до подвигів доброчесності; але все струснувши з себе, як порох, всі пристрасті вирвемо з душі нашої, як каже ап. Павло: «Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12:14).

Отже, очистимо нашу совість і ретельно подбаємо впорядкувати своє життя, щоб провівши нинішній вік у доброчесності удостоїтися за теперішні подвиги нагород у майбутньому віці.

Розважання на кожен день