«…Бо на землі буде нужда велика й гнів проти народу цього»

Не нам грішним судити, але дійсність насправді страшна. Коли старші єврейського народу, судячи Христа кричали: «Кров його на нас і на наших дітях» (Мф. 27:25), ой, гірку долю вони для себе випросили. І держави своєї позбулися і, як каже нинішнє Євангеліє, «і відведені будуть у полон поміж усі народи» (Лк. 21:24). І як жорстоко сини Божого народу були переслідувані, гонимі і вигублювані. Скільки понесли мук і смерті в час правління Гітлера?!

* * *

Едіт Штайн (у миру), а в монастирі Тереза Бенедикта від Хреста була єврейкою, охрещена і прийняла монаший постриг, щоб показати Христові всю любов свого серця. І її не обминула тяжка участь її народу, її братів і сестер. 2 серпня 1942 р. німецьке гестапо приїхало під монастир і дало 10 хвилин на збирання. Її помістили в бараці з іншими. Ось як описує одна з сестер: «Мовчання відрізняло її від інших сестер. Я відчувала, що вона сумна до глибини душі, але це не був страх».

Освенцім – кінцева зупинка, куди їх привіз поїзд. «Чим більша темрява запанує навколо нас, тим більше мусимо відкрити наші серця на світло згори». 9 серпня 1942 року в газовій камері сестра Бенедикта від Хреста разом із сестрою Розою з’єдналися назавжди з істиною.

Ще до дня своєї смерті вона написала: «Вже тепер приймаю смерть таку, яку Бог призначив, з радістю, з досконалим відданням себе Його волі. Прошу Господа, щоб захотів прийняти моє життя і смерть на Свою честь і хвалу… у дусі перепрошення за невіру єврейського народу, щоб Господь був прийнятий своїми, щоб прийшло Його славне Царство, на випрошення порятунку для Німеччини, за мир у світі, і, врешті, за моїх близьких, живих і померлих, за всіх, яких мені Бог дав, щоб ніхто з них не загинув».

Хіба Господь не зглянеться на Свою дочку, щоб помилувати Свій народ?

Розважання на кожен день