Немає нічого, чому б не шкодили пристрасті. Як буремні вітри, нападаючи на тихе море, збурюють його зі самого дна, так що пісок змішується із хвилями, так і пристрасті, втручаючись у душу, збурюють у ній усе і засліплюють розумову її здатність – особливо ж пристрасть до слави земної. Зневажати багатство не важко для того, хто захоче; але щоби зневажити шану від людей, для цього треба багато зусиль, велику любомудрість, потрібна душа наче ангельська, котра сягає самої висоти небесної.

Бо немає, справді, немає іншої пристрасті, такої ж сильної і всюди панівної, хоча в більшій чи меншій мірі, але – всюди. Яким же чином ми можемо подолати її, якщо не повністю, то хоча би в найменшій мірі? Якщо ми дивитимемося на небо, якщо матимемо Бога перед очима своїми, якщо зробимо помисли наші вищими від усього земного. Якщо ти бажаєш слави, то уяви, що ти вже отримав її; подумай про наслідки, і ти не знайдеш там нічого; подумай, якої вона завдає шкоди, скількох і яких позбавляє благ; бо задля неї ти зазнаєш трудів і небезпек, а плодів і нагород від неї не отримаєш.

Згадай, що між людьми є досить багато злих, і зневажай їхню славу; помисли про кожного з них, хто він, і побачиш, що ця слава гідна глуму, взнаєш, що вона є більше сором, ніж слава, і після того зведи ум свій до вишнього видовища. Коли ти, роблячи яку-небудь добру справу, думаєш, що треба показати її людям, шукаєш, кого би зробити глядачем цієї справи, і намагаєшся бути видимим, то згадай, що тебе бачить Бог, і винищиш у собі всяке подібне пожадання; відречися від землі і спрямуй погляд до видовища небесного.

Люди, якщо й похвалять, пізніше ганитимуть, заздритимуть, шкодитимуть; якщо навіть і не зроблять цього, то не принесуть зовсім ніякої користі тому, кого хвалять. Але Бог не такий; навпаки, Він радіє, вихваляючи наші подвиги. Ти добре сказав і удостоївся оплесків? Але яка користь звідси? Якщо аплодуючі отримали користь, виправилися, стали кращими, відстали від колишніх пороків, то воістину треба радіти, – не колишнім похвалам, але благій і чудесній переміні слухачів. Якщо ж вони, постійно віддаючи похвали, продовжуючи галасувати й аплодувати, самі не отримують жодної користі від цих оплесків, то слід більше журитися, бо це слугуватиме їхньому осудженню.

Тебе прославляють за благочестя? Якщо ти істинно благочестивий і не знаєш за собою нічого поганого, то треба радіти не тому, що тебе вважають таким, але що ти дійсно такий; якщо ж ти, не будучи таким, бажаєш слави від людей, то згадай, що не вони судитимуть нас в останній день, а Той, Хто добре знає наше сокровенне. Якщо ти, усвідомлюючи за собою гріхи, всіма визнаєшся чистим від гріхів, то не лише не слід радіти цьому, але журитися і гірко плакати, уявляючи невпинно той день, у котрий відкриється все, у котрий Бог прийде і “освітить таємне у темряві” (1Кор. 4:5).

Тобі віддають шану? Відкинь її, знаючи, що вона робить тебе боржником. Ніхто не віддає тобі шани? Треба радіти цьому; бо, крім іншого, Бог зауважить тобі і те, що ти користувався шаною. Чи ти не знаєш, що серед інших благодіянь Бог ставить докором і це, коли говорить через Пророка: “… Із синів ваших Я обирав у пророки і з юнаків ваших – у назореї” (Ам. 2:11). Таким чином, ти отримаєш ту користь, що не будеш відданий більшому покаранню.

Хто не отримує шани в сьогочасному житті, але зазнає зневаги, не користується ніякою повагою, але зазнає образ та принижень, той, якщо не набуває нічого іншого, то принаймні не підлягає відповідальності за отримання шани від подібних собі рабів. Проте він отримує звідси й іншу користь. Він стає лагідним і сумирним і, хоча б захотів, ніколи не стане вихвалятися, якщо буде більш уважним до самого себе. Навпаки, людина, котра користується великою шаною, крім того, що стає тяжким боржником, віддається пихатості і зарозумілості і стає рабом людей, потім, у міру примноження її влади, буває змушена робити багато того, чого не хоче.

Отже, знаючи, що для нас краще, не шукатимемо почестей, і навіть, коли нам пропонують їх, будемо відкидати, відхиляти від себе і винищувати в собі таке бажання.

Зібрання повчань