Про лагідність і смиренність

Раб Христовий більше пізнається по лагідності своєї вдачі ніж по імені, котре дали йому батьки. Бог любить рід людський не стільки за дівоцтво, за піст, за зневажання багатства, за готовність простягати руку допомоги нужденним, скільки за лагідність і скромність характерів; тому що і сама готовність допомагати нужденним походить у всіх, хто любить Христа, не від чогось іншого, як від їхньої доброти; і як потоки з джерел, так піклування про бідних витікає з лагідності характерів.
Бо всякий смиренний і лагідний легко схиляється до людинолюбства і не може залишити без уваги тих, хто знаходиться в бідності, вважаючи бідність інших власним нещастям. Заздрість гірша за все; а людина добра і лагідна не допускає в душу свою цієї злої хвороби, але бачачи своїх братів, котрі благоденствують, вона радіє разом з ними і втішається разом з ними, вважаючи благоденство інших власним благоденством, і, вважаючи все спільним у друзів, радіє разом з ними в щасті і співчуває в нещасті. Такі дари лагідності; таке життя тих, хто живе в смиренні.
Лагідний є батько сиріт, захисник удовиць, покровитель бідності, помічник пригноблених, той, хто завжди захищає справедливе. І для сина високошанований батько, котрий провадить життя незлобиве, і син для батька, і раб для пана, і пан не іншим чим-небудь здобуває собі прихильність слуг своїх. Бо коли вони бачать, що він знаходить задоволення в упокоренні і зі всіма поводиться лагідно, то вельми поважають його і дивуються йому, вважаючи власника свого більше батьком, ніж паном.
Тож дослідимо ретельно, згідно сил наших, які блага випливають для смиренних від лагідності вдачі. Лагідний любий тим, котрі бачать його, любий і тим, котрі знають про нього з чуток; і немає нікого, хто, слухаючи похвали лагідній людині, не побажав би вітати її, і безупинно дивитися на неї, вважаючи ніби вигодою для себе її дружбу. І якщо які-небудь люди сперечаються між собою через майно, то звертаються до людини доброї і лагідної з надією, що всяка суперечка і незгода відразу припиняться від її доброти.
Справді, якщо станеться так, що люди ворогуватимуть між собою, то лагідність судді сприяє бути лагідними і тих, котрі легко обурюються і гніваються. Інші ж, намагаючись стати примирителями ворогуючих, не можуть викликати до себе такої поваги. Так, на мою думку, у кожній справі переконливим порадником є той, хто перший виконує дії, котрі він радить. Тому, коли вчитель лагідності першим виконує свої поради, то він, лише тільки з’явиться, відразу приборкує несамовитих, і не треба йому ні переконань, ні слів, але, ще раніше від промовляння яких-небудь висловлювань, він уже встановлює мир.
Як промінь сонця, з’являючись, відразу проганяє темряву, так і людина добра і лагідна швидко перетворює збентеження і суперечку в мир і спокій. Тут треба зазначити, що Христос про одних лише мирних за способом життя говорить, що вони – “сини Божі” (Мф. 5:9). Чому ж самим лагідним Він присвоїв свою власну назву? Тому, що один лише той, хто стає для інших причиною дружби і миру, по можливості наслідує Сина Божого. Бо як Він, Бог і Господь усіх, явившись нам у Божественній Своїй плоті, примирив з людьми святих Ангелів, котрі були ніби ворожі їм, так і людина добра, братів, родичів і близьких, ворогуючих між собою, переконує коритися законам Божим і, полишивши ворожнечу, любити один одного згідно заповіді Божій.
Справді, що жили в тілах наших, так само і добра людина в домі, у церкві і в місті. Бо і Павло зазвичай називає братів тілами і “членами один одному” (Еф. 4:25); тому той, хто встановлює дружбу між роз’єднаними і тими, хто сперечається, чинить згідно зі словом Павла, переконуючи всіх не зневажати членів і не пожирати один одного. Таким чином, справедливо сказано, що спричинник миру між братами, котрий об’єднує і зміцнює роз’єднаних і тих, хто сперечається, має таку ж силу в церкві, у домі і в місті, яку жили мають у тілах. А таку силу над іншими кожний здобуває тоді, коли він перший є лагідним у житті; навпаки, хто легко впадає в гнів, той здався б смішним для інших, якщо би став утихомирювати гнівливих. Амінь.