«Чого ти хочеш від Мене?» – сказав той, – «Господи, щоб мені прозріти!».

Далі з життя Бенедетти. Після довгих місяців, проведених у лікарні, Бенедетта повертається додому в Сірмоне. Бесіди з друзями не припиняються. Іноді мати читає їй листи, які публікуються на сторінках журналів. В одному з таких листів розповідають про безрадісне життя молодого чоловіка на ім’я Наталіно. Бенедетта вирішує йому відповісти: «Дорогий Наталіно, у журналі “Епоха” було опубліковано твого листа, моя мати прочитала мені його при допомозі знаків, бо я сліпа і глуха. Мені так само, як і тобі 26 років і я вже дуже довго хвора. Хвороба вразила мене, коли мені тільки залишилось після довгих років навчання отримати медичний диплом у Міланському університеті. Я довго скаржилась на глухоту, але спочатку мені не вірили навіть лікарі. Так і продовжувалось, ніким не зрозуміла моя хвороба. Я занурювалась у свої заняття, які дуже любила. У 17 років, коли я вступила в університет, хвороба мене паралізувала повністю. Я не закінчила навчання, мені залишився тільки останній екзамен.

Ще три місяці тому я мала зір, але тепер настала ніч. Та на моїй Голгофі я не впадаю у відчай. Я знаю, що в кінці дороги мене чекає Христос. Спочатку в кріслі, а тепер у ліжку, я знайшла мудрість більшу, ніж людська. Я відкрила собі, що Бог є. Він – любов, вірність, радість, впевненість до кінця віків. Невдовзі від мене залишиться тільки ім’я, але мій дух буде жити тут, серед моїх близьких, серед страждаючих, а значить я також не намарно страждала. І ти, Наталіно, не почувай себе самотнім. Ніколи. Іди спокійно вперед, по дорозі часу, і ти знайдеш світло і істину. Мої дні нелегкі. Вони важкі, але приємні, бо зі мною Христос – Він у моїх стражданнях; Він мені посміхається; Він приймає моє співчуття в Його стражданнях. Прощай, Наталіно, життя коротке і швидкоплинне. Все воно – лиш короткий місток, небезпечний, а для тих, хто співстраждає з Христом, щоб досягнути небесної батьківщини, він – безпечний. Обіймаю тебе! Твоя сестра в Христі, Бенедетга».

Розважання на кожен день