Покірний і людям приємний, і Богу бажаний. Він живе в постійному мирі і немає ніякої причини до ворожнечі. Чи будеш ображати його, ганити і говорити йому хоч би що, він стане мовчати і зносити з лагідністю і матиме такий мир з усіма, якого й передати неможливо, а разом з тим і з Богом. Бо заповіді Божі спрямовані на те, щоби нам перебувати в мирі з людьми, і все життя наше є добре тоді, коли ми в мирі один з одним. Богу ніхто не може заподіяти зла; Він не підвладний впливу зла і вище за всяку пристрасть. Ніщо так не робить християнина гідним поваги, як покірливість.

Послухай, що говорить Авраам: “…я, порох і попіл” (Бут. 18:27); або що говорить Бог про Мойсея: “…був чоловік найлагідніший з усіх людей на землі” (Чис. 12:3). Ніхто не був покірливішим за нього: керуючи таким народом, потопивши в морі і царя, і все військо Єгипетське, як мух, здійснивши такі справи в Єгипті, у Червоному морі та в пустелі, удостоївшись такого свідоцтва, він поводився, як один із народу. Він – зять – був покірливішим за тестя і прийняв пораду його; не образився і не сказав: що це? Після таких і таких справ ти прийшов радити мені?

Так поводяться многі, хоча би їм пропонована була найкраща порада, зневажаючи того, хто радить, за його покірливість. А він не так; навпаки, робив усе зі смиренням. Тому він знехтував і царські палати, що був істинно смиренномудрий; смиренномудрість робить розум наш здоровим і піднесеним. Бо чи не ознака високої мудрості й великої душі його – знехтувати дім і стіл царський? Царі в Єгиптян шанувалися як боги і насолоджувалися незліченними багатствами і скарбами; але він полишив усе це, відмовився від самого скіпетру Єгипетського і пішов до полонених і пригноблених, виснажених “від важкої роботи над глиною і цеглою”, зневажений самими рабами його; – бо “єгиптяни з жорстокістю силували синів Ізраїлевих” (Вих. 1:12,14); цим людям, а не володарям, він віддав перевагу.

Так покірливий буває шляхетний і великодушний! Бо гордість є ознака невеликого розуму і неблагородної душі, покірливість же – душі високої й великої. Високий той, хто зневажає все земне і має велич у самому собі. Тож будемо покірливими, щоби нам стати високими; бо “хто понижує себе, – говорить Господь, – той піднесеться” (Мф. 23:12). Не такою є людина пихата; навпаки, вона ганебніша за усіх; і бульбашка надувається, але пуста повнота її; тому таких людей ми й називаємо надутими. Смиренномудрий і при величі своїй не думає про себе багато, знаючи свою покірливість, а ниций і при мізерності своїй думає про себе багато. Тож будемо досягати величі смиренномудрістю, пам’ятатимемо про природу всього людського, щоби нам запалитися бажанням майбутнього. Бо покірливим можна стати не інакше, як через любов до божественного і через нехтування теперішністю.

Як той, хто очікує отримати царство, якщо замість порфири запропонували б йому якусь часткову почесть, вважатиме її за нізащо, так само й ми сміятимемося над усім теперішнім, якщо запалимося бажанням почесті майбутньої. Подивіться на дітей, коли вони, бавлячись, стають у стрій, як вони шикують воїнів і перед ними оповісників та лікторів, а в середині один з них іде в подобі начальника – чи це не є дитяча забава? Отакі відмінності людські, і навіть гірші за це: сьогодні існують, а завтра немає їх! Тож будемо вищі за них, і не лише не будемо бажати, але ще соромитися, якщо хтось пропонуватиме їх нам. Бо відкинувши таким чином любов до них, ми запалимося любов’ю Божественною і удостоїмося безсмертної слави, котрої нехай сподобимося всі ми благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава, влада, честь, нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань