Йосиф прощає братів

Сліз гідні не ті, котрі терплять образу, але ті, котрі заподіюють її. Хабарник, наклепник і всякий, хто чинить яке-небудь інше зло, шкодять набагато більше собі самим; а нам приносять величезну користь, якщо ми не відімщаємо за себе. Припустімо, напр., такий-то пограбував тебе, а ти за кривду подякував і прославив Бога. Через цю подяку ти здобув собі незліченні нагороди, так само, як і той приготував собі несказанний вогонь.

Якщо ж хто скаже: що ж, якщо я не міг відімстити тому, хто образив мене, бо я слабший за нього? – то я відповім ось що: ти міг сердитися і гніватися, бо це в нашій владі, міг бажати зла тому, хто засмутив тебе, тисячократно проклинати його й усюди безславити. Отже, хто цього не зробив, той отримав нагороду й за те, що не мстив, бо, очевидно, він не став би мстити і в тому разі, якщо би міг це зробити. Адже ображений, якщо він малодушний, користується всякою зброєю, – мстить кривднику прокляттями, лайками, наклепами. Отож ти не лише не роби цього, але й молися за нього; а якщо ти не лише не зробиш цього, але й станеш молитися за нього, то будеш подібний до Бога. “…Моліться, – сказано, – за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного” (Мф. 5:44-45). Бачиш, яку велику користь отримуємо ми від образ, які завдають нам інші?

Нічим так не тішиться Бог, як тим, коли ми не відплачуємо злом за зло. Але що я кажу: коли не відплачуємо злом за зло? Адже нам заповідано відплачувати протилежним – благодіяннями, молитвами. Тому й Христос відплатив Юді, котрий хотів зрадити Його, благодіяннями, а саме: умив йому ноги, викривав його таємно, докоряв із лагідністю, служив, удостоїв його трапези і цілування; і хоча Юда і від цього не став кращим, однак Він не переставав робити своє. Та, якщо хочеш, я навчу тебе і на прикладі рабів і, особливо, рабів старозавітних, щоби ти бачив, що ми не можемо мати ніякого пробачення, коли буваємо злопам’ятні.

Отож, якщо хочете, я розповім вам про Мойсея або чи не попровадити слово ще далі? Бо чим давніші будуть наведені приклади, тим будуть вони переконливіші. Чому ж так? – бо тоді доброчесність була важчою. Ті, котрі жили в той час, не мали ані писемних настанов, ані прикладів життя; подвизалася одна лише природа без усякої сторонньої допомоги і змушена була всюди плавати без усякої опори. Саме тому Писання, похваляючи Ноя, не просто назвало його досконалим, але додало: “в роді своєму”, тобто в такий час, коли було багато перешкод. Звичайно, після нього прославилися й інші, однак він нічим не буде менший за них; бо він був досконалий у свій час.

Хто ж був довготерпеливий раніше за Мойсея? Блаженний і доблесний Йосиф, котрий, прославившись цнотливістю, не менше прославився довготерпінням. Його продали, тим часом як він не зробив жодної кривди, але служив, працював і виконував усе, властиве рабам. На нього звели злу хулу, та він не мстив, хоча мав і батька на своєму боці; навпаки, він навіть поніс братам їжу в пустелю і, коли не знайшов їх, не зневірився і не повернувся назад, хоча й мав до того привід, якщо б хотів, але завжди зберігав справжню братську прихильність до цих лютих і жорстоких людей. Знову, коли він сидів у в’язниці, і його спитали про причину, він не сказав про них нічого поганого, а лише: “бо я украдений із землі євреїв; а також і тут нічого не зробив, за що б кинути мене у в’язницю” (Бут. 40:15). І після того, коли знову отримав владу, він і годував їх, і врятував від незліченних бід.

Так-то, коли ми пильнуємо себе, злоба ближнього не може відвернути нас від чеснот. Та не такі були його брати. Вони зняли з нього одяг і хотіли вбити його, і ганьбили його за сновидіння. Він приніс їм їжу, а вони замишляли позбавити його волі та життя. Самі їли, а брата, кинувши нагого до рову, зневажали. Що може бути гірше за таке звірство? Яких убивць не були вони нелюдянішими? А потім, витягши з рову, вони віддали його тисячі смертей, – продали людям іноплемінним і диким, які вирушали до варварів. Але він, ставши царем, не лише не мстив їм, але звільнив їх, наскільки від нього залежало, і від гріха, назвавши все, що сталося, справою Промислу Божого, а не їхньої злоби. І все, що він зробив із ними, зробив не тому, щоби відімстити за образу, але удавано, заради брата. Саме тому, коли побачив пізніше, що вони не відпускають від себе його брата, – відразу скинув зі себе личину, став голосно ридати й обіймати їх, наче б вони, котрі раніше занапастили його, виявили йому величезне благодіяння; перевів їх до Єгипту й обсипав незліченними благодіяннями.

Яке ж ми матимемо виправдання, коли після закону й благодаті, після такого примноження мудрості не наслідуємо й того, хто жив до благодаті і закону? Хто врятує нас від покарання? Бо немає, дійсно немає нічого гіршого за злопам’ятність. І це показав боржник десяти тисяч талантів. Спочатку борг був йому прощений, а потім знову зажаданий: прощений – через людинолюбство Боже, а знову зажаданий – за його жорстокість і злопам’ятність щодо свого прибічника (Мф. 18:24-35). Знаючи все це, прощатимемо гріхи наші ближнім і відплачуватимемо їм добром, щоби й від Бога отримати милість, через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Котрому слава і влада навіки. Амінь.

Зібрання повчань