Кожному праведнику необхідно пройти шляхом скорботи. Христос сказав, що “…просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі… А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя” (Мф. 7:13,14). Якщо ж увійти в життя можна лише таким чином, а інакше неможливо, то виходить, що тісним шляхом йшли всі ті, котрі увійшли в життя, “…бо Господь, кого любить, – говорить Апостол, – того карає; б’є кожного сина, якого приймає”. Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, якого не карав би батько?” (Євр. 12:6,7).

Якщо Бог карає вас, то заради виправлення, а не заради катування, не заради мук, не заради страждань. Терплячи такі біди, ви вже думаєте, що Бог залишив і ненавидить вас? Ні, якщо би ви не страждали, тоді слід би побоюватися цього; бо, якщо Він “б’є кожного сина, якого приймає”, то той, котрий не є битий, можливо, вже не син Його. Але як, скажеш, хіба злі люди не страждають? Звичайно, страждають – і чи можуть вони не страждати? – але Він не сказав: усякий, котрого б’ють, є син, а: всякий син буває битим. Тому ти не можеш говорити: є й багато злих людей, котрих б’ють, наприклад, людиновбивці, розбійники, чаклуни, гробокопи.

Вони бувають покарані за власні злочини; вони бувають не биті, як сини, але покарані, як злочинці; а ви – як сини. “Коли залишаєтеся без покарання, – говорить, – для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини” (в. 8). Чи бачиш, що, як я вище сказав, синові неможливо залишатися непокараним? Як у сім’ях батьки не піклуються про дітей незаконнонароджених, хоча би вони ніколи не стали відомими, про законних же синів – піклуються, щоби вони не були безпечними, – так і в цьому випадку. Тому, якщо не бути покараним властиво дітям незаконнонародженим, то треба радіти покаранню, як доказу істинного споріднення. Саме тому Апостол і каже: “Бог поводиться з вами, як із синами”.

Отже, покарання корисне; отже, покарання надає святості. І, звичайно, так. Бо, якщо воно винищує лінивство, порочні пожадання, прив’язаність до предметів житейських, якщо воно зосереджує душу, якщо настроює її зневажати усе тутешнє, – а звідси й походить скорбота, – то чи не святе воно, чи не привертає воно благодаті Духа? Тож будемо постійно уявляти собі праведників і пам’ятати, чому всі вони прославились, і, по-перше, Авель і Ной, чи не через скорботи? Не можливо, щоби один праведник не скорбів серед такої великої кількості нечестивих: один “Ной, – каже Писання, – був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом” (Бут. 6:9).

Уяви, якщо тепер, маючи таку велику кількість мужів і батьків, і вчителів, чесноти котрих можемо наслідувати, ми, проте, зазнаємо стільки скорбот, то як повинен був страждати він, будучи один серед так багатьох? Та чи говорити мені про те, що було під час дивного й незвичайного потопу? Чи говорити про Якова, скільки бід він зазнав, будучи звідусюди гнаний, працюючи даремно й виснажуючи себе задля інших? Немає потреби перераховувати всі його випробування: достатньо буде навести свідчення, котре він сам висловив у розмові з Фараоном: “Малі і нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх у днях подорожування їх” (Бут. 47:9).

Чи говорити про Йосифа, Мойсея, Ісуса Навина, Давида, Самуїла, Іллю, Даниїла і всіх Пророків? Відомо, що усі вони прославилися через скорботи. А ти, скажи мені, хочеш прославитися через утіхи і розкоші? Та це неможливо. Чи говорити про Апостолів? І вони перевершили всіх скорботами. Але що я кажу? Сам Христос сказав: “У світі зазнаєте скорботи” (Ін. 16:33); ще: “Ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє” (Ін. 16:20); і ще: “…вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя” (Мф. 7:14). Господь стосовно цього шляху сказав, що він вузький та тісний, а ти шукаєш широкого? Чи не безрозсудно це? Тому ти й не досягнеш життя, що йдеш іншим шляхом, а досягнеш загибелі, бо обрав шлях, який веде туди. Чи хочеш, я представлю тобі й опишу людей, відданих розкоші?

Від пізніших звернемося до найдавніших. Багатій, котрий горить у вогні, Юдеї, віддані череву, для яких черево було богом, котрі в пустелі постійно шукали насолод, чому загинули? Так само і сучасники Ноя, також Содомляни загинули через обжерливість: “Ось у чому було беззаконня Содоми, сестри твоєї, – говорить Пророк, – у гордості, пересиченні й ліності” (Єз. 16:49). Так сказано про Содомлян. Якщо ж пересичення хлібом спричинило стільки зла, то що сказати про інші насолоди? Чи не був непоміркованим Ісав? Чи не такими були ті серед синів Божих, які захопилися жінками й потрапили до прірви? Й усі царі язичницькі, вавилонські, єгипетські чи не віддані вони мукам? Та чи не те саме, скажи мені, буває й тепер? Послухай, що каже Христос: “Ті, що носять м’який одяг, у палацах царських живуть” (Мф. 11:8); а ті, котрі не носять такої одежі, є на небесах. Тож обиратимемо тісний шлях, щоби нам отримати обіцяні блага.

Зібрання повчань