Яка би скорбота не збурювала душу, коли ми прийдемо до церкви, вона легко може припинитися; бо тут присутній Христос, і той, хто приступає до Нього з вірою, слушно може отримати зцілення. Чи бореться хто з постійною бідністю, має нестаток у необхідній їжі й часто лягає спати голодним? Прийшовши сюди й вислухавши Павла, котрий говорить, що він провадив життя в голоді, у спразі й наготі, й не один, не два й не три дні, але повсякчас терпів це, – бо це передають слова його: “Донині терпимо голод‚ і спрагу, і наготу…” (1Кор. 4:11), – він отримає достатню втіху, научившись зі сказаного, що не через ненависть і забуття про нього Бог допустив йому жити в бідності; бо, якщо би це було наслідком ненависті, то Він не попустив би зазнавати цього Павлу, котрий був милий Йому більше за всіх людей, – а через піклування й турботу і з метою – вести до більшої мудрості.

Чи зазнає хтось хвороби й незліченних страждань фізичних? Достатньою розрадою для нього можуть бути тіла розслаблених, котрих зцілив Господь, і разом з ними блаженний і мужній учень Павла, котрий повсякчас хворів і ніколи не мав відпочинку від тривалої немочі, як і Павло говорить: “…пий не одну воду, а вживай небагато вина, заради шлунка твого і частих твоїх недуг” (1Тим. 5:23), а не просто хвороб. Хтось обмовлений, а тому поширився про нього поганий поголос серед народу, й це сповнює душу його скорботою й мучить його безупинно; такий, прийшовши й почувши: “Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах” (Мф. 5:11-12), відкладе усяку скорботу й отримає всяку радість; бо Господь сказав: “Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах” (Лк. 6:22-23). Таким чином Він утішає тих, про котрих говориться недобре; а тих, котрі кажуть лихе, Він лякає іншими словами: “Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний” (Мф. 12:36).

Не з Нового лише, але й зі Старого Завіту можна запозичувати достатню втіху. Так, коли ти чуєш про Іова, котрий після втрати майна, після загибелі стад, втратив не одного, двох чи трьох, а цілий сонм дітей у розквіті сил, при таких душевних чеснотах, то, хоча би ти був слабшим за всіх, можеш легко підбадьоритися й стати терпеливим. Ти, чоловіче, принаймні був біля хворого сина, бачив його, що лежав на одрі, чув останні слова його, був присутнім при останньому подиху, закрив йому очі й замкнув уста; він же не був присутнім біля своїх дітей, коли вони випускали дух, не бачив їх при смерті, але одною могилою послужив для них усіх дім, і на одну й ту саму трапезу витік їх мозок разом із кров’ю, й колоди, й черепиці, й порох, і розчавлені тіла, й усе змішалося разом. Проте й після такої безлічі й таких великих зол він не плакав і не ремствував, але що казав? “Господь дав, Господь і взяв; нехай буде ім’я Господнє благословенне!” (Іов 1, 21).

Ці слова будемо говорити й ми за всяких обставин, що трапляються з нами: чи станеться втрата майна, тілесна хвороба, образа, наклеп, чи якась інша з людських бід, будемо казати: “Господь дав, Господь і взяв; нехай буде ім’я Господнє благословенне!” Якщо ми будемо так мислити, то ніколи не зазнаємо ніякого зла, хоча би зазнавали його дуже багато, але станеться більше користі ніж шкоди, більше благ, ніж зол; цими словами ти зробиш милостивим до тебе Бога й відвернеш насилля ворога. Бо як тільки язик промовляє ці слова, відразу відбігає диявол, а коли він відбігає, тоді віддаляється й хмара печалі, разом із його віддаленням розсіюються й наші сумні помисли; й окрім усього цього ти здобуваєш усі блага: й тутешні, й небесні. Вірний приклад цього – в Іові, в Апостолах, котрі, знехтувавши задля Бога тутешні біди, отримали вічні блага. Тож будемо покірними і станемо радіти всьому тому, що трапляється, й дякувати людинолюбному Богу, щоби нам і теперішнє життя провести щасливо, і сподобитися майбутніх благ.

Зібрання повчань