Про гостинність і милостиню
Будемо наслідувати Авраама в любові до мандрівників. Він, сидячи перед дверима, ловив усіх, котрі проходили; і, як якийсь рибалка, закидаючи сіті в море, витягає й рибу, а часто витягає й золото, й перлини, так і Авраам, ловлячи людей, спіймав одного разу й Ангелів, і, що дивовижніше, сам того не знаючи. Чому дивуючись, і Павло переконує й говорить: “Гостинности не забувайте, бо через неї деякі, не знаючи, гостинно прийняли ангелів” (Євр. 13:2). І добре сказав: “не знаючи”. Бо, якщо би він, знаючи, прийняв їх залюбки, то не зробив би нічого великого і дивного: але вся похвала за те, що, не знаючи, хто були ті, котрі проходили, і, гадаючи, що це звичайні подорожні – люди, він з такою щирістю запросив їх у дім.
Отже, й ти, якщо виявиш велику щирість, приймаючи якусь знамениту й славну людину, нічого не зробиш дивовижного; бо знаменитість гостя часто змушує й негостинну людину виявити усю готовність. Та ось що найважливіше й найдивніше, коли ми й людей звичайних, знедолених і убогих приймаємо з великою привітністю. Тому й Христос, похваляючи тих, котрі так чинять, говорив: “…зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили” (Мф. 25:40). І знову: “Так само немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих” (Мф. 18:14). І ще: “А хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині” (в. 6).
Та й усюди велике в Христа піклування про малих і менших. Знаючи це, й Авраам не дізнавався про тих, котрі проходили, хто вони й звідки, як ми сьогодні робимо; але просто приймав усіх подорожніх. Бо добродійнику слід не досліджувати життя бідного, а поправити бідність і допомогти нужді. Один захист у бідного – нестаток і нужда; нічого більше не дізнавайся про нього; та, хоча би він був найпорочніший, а потребував хліба насущного, вгамуємо його голод. Так звелів творити і Христос, кажучи: “Щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних” (Мф. 5:45).
Милосердий є пристань для потребуючих, а пристань приймає всіх, котрі зазнали корабельної аварії, і рятує від небезпек; чи злі, чи добрі, чи хто би не були ті, котрі перебувають у небезпеці, вона приймає їх у свої обійми. Так і ти, бачачи людину, котра зазнала на землі корабельної аварії – бідності, не роздумуй і не розслідуй, але допоможи нещастю. Навіщо завдаєш собі труд? Бог звільнив тебе від усякої турботи й неспокою. Скільки би стали говорити многі й обурюватися, якщо би Бог повелів спершу з точністю розвідувати життя, пізнавати поведінку й вчинки кожного і потім уже подавати милостиню?
А тепер ми звільнені від усього цього труду. Навіщо ж накликаємо на себе зайві клопоти? Інше – суддя, інше – той, котрий дає милостиню. Милостиня тому так і називається, що ми подаємо її й недостойним. Чинити так напучує й Павло, кажучи: “Роблячи добро, не будемо сумувати, бо у свій час пожнемо, якщо не ослабнемо. Отже, доки є час, будемо робити добро всім, а найбільше ж своїм за вірою” (Гал. 6:9,10). Якщо ми станемо досліджувати й розвідувати про недостойних, то й достойні не легко попадуться нам; а якщо будемо й недостойним подавати, то й достойні, й дуже достойні, безсумнівно, прийдуть до наших рук, як сталося з блаженним Авраамом, котрий, оскільки не досліджував і не вивчав перехожих, то знайшов можливість прийняти колись і Ангелів.
Будемо й ми наслідувати його, а з ним і нащадка його Іова, бо й цей зі всією точністю наслідував великодушність предка й через те говорив: “Подорожній не ночував на вулиці; двері мої я відчиняв перехожому” (Іов 31:32); не для такого-то відчинені, а для іншого зачинені, але для всіх взагалі були відчинені. Так, прошу, будемо робити й ми, нічого не досліджуючи понад потрібне. Бо все достоїнство бідного становить одна нужда; хто би не прийшов до нас із нею, не станемо нічого більше досліджувати, бо ми подаємо не поведінці, але людині, й шкодуємо її не за чесноту, але за нещастя, щоби й нам самим привернути на себе велику милість від Господа, щоби й нам самим, недостойним, сподобитися Його людинолюбства. Якщо ж ми станемо в співрабах своїх розшукувати достоїнства і досліджувати вдачі, те ж зробить і Бог з нами, і намагаючись випитувати про життя співбратів, ми самі позбудемося вишнього людинолюбства. “Бо яким судом, – сказано, – судите, таким судитимуть і вас” (Мф. 7:2).