Будемо наслідувати Христа. Йому говорили: “біса має”, а Він мовчав і все терпів з лагідністю, щоби нас навчити лагідності й усякого довготерпіння. Його називали біснуватим і несамовитим люди, котрі отримали від Нього незліченні благодіяння, й називали не один раз, і не двічі, але багато разів; одначе ж Він не тільки не мстив, а й не переставав їм благодіяти. І що я кажу – благодіяти? За них Він і душу Свою поклав, і на хресті клопотав за них перед Отцем. Тож будемо й ми брати це за взірець.

Адже бути учнем Христовим і означає бути лагідним і незлобивим. Але яким чином ми можемо здобувати цю лагідність? Якщо будемо повсякчас розмірковувати над своїми гріхами, якщо будемо журитися через них і плакати. Душа, яка поринула в таку тугу, не може ні дратуватися, ні гніватися. Де журба, там гнів неможливий; де печаль, там немає місця злості; де скруха духу, там не може бути обурення. Душа, котру мучить скорбота, не має й часу дратуватися; але гірко тужить і ще гіркіше плаче.

Теперішня пора є порою скорботи, сліз і ридань. Бо ми багато грішимо – словами й ділами; а таких грішників очікує геєна й ріка, котра кипить вогненними хвилями і, що найгірше, – позбавлення царства. Чи не чуєш, що волає Господь щодня? “Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене” (Мф. 25:41-42).

Зібрання повчань