Любов до ближнього
Матір усіх благ і вершителька усякої чесноти – любов. Апостол говорить, що вона є борг наш, не тимчасовий, якими є податок чи мито, але повсякчасний. “Не залишайтесь винні нікому нічого, – говорить, – крім взаємної любови” (Рим. 13:8). Він хоче, щоби цей борг ніколи не був виплачений, і хоча завжди є сплачуваний, але не сповна, а так, щоби нам усе ще залишатися в боргу. Бо це такого роду борг, що безупинно сплачується, але ніколи не виплачується. Тож сказавши, як треба любити, він відкриває й переваги любові; “…бо хто любить іншого, – говорить, – той виконав закон”.
Ти повинен любити брата через духовну спорідненість із ним, і не через одну спорідненість, але ще через те, що ми є члени один для одного. Якщо немає в нас любові, то весь склад тіла розірваний. Отож, люби брата. Бо якщо, люблячи його, здобуваєш користь, оскільки виконуєш через то весь закон, то ти повинен любити його, як облагодіяний ним. “Бо заповіді: “Не перелюбствуй”, “Не убивай”, “Не кради”, “Не лжесвідчи”, “Не пожадай чужого” й усі інші містяться у цьому слові: “Люби ближнього твого, як самого себе”” (в. 9). Апостол не сказав: доповнюється, але – “містяться”; тобто в цій заповіді скорочено вміщається весь склад заповідей. Бо початок і кінець чесноти є любов.
Вона є й корінь, і необхідна умова, вона є й вершина чесноти. А якщо любов є початок і повнота, то що ж може з нею рівнятися? Проте Апостол вимагає не просто любові, а любові в найвищій мірі; бо не просто сказав: “Люби твого ближнього, але додав: як себе самого”. І Христос сказав, що в любові містяться Закон і Пророки (Мф. 22:40), і, показавши два види любові, дивися, яке високе місце надав любові до ближнього. Сказавши “Люби Господа Бога твого… це найбільша і найперша заповідь, коли став продовжувати, а друга…, не обмежився тим, але додав: подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого”. Що може зрівнятися з таким людинолюбством, з такою милостивістю?
Хоча безконечна віддаль між Богом і нами, одначе ж Бог взаємну любов нашу один до одного ставить поблизу любові до Нього Самого, й одну називає подібною до другої. Чому для тієї й іншої любові поклав майже однакову міру, і про любов до Бога сказав: “…всім твоїм серцем, усією твоєю душею”; а про любов до ближнього: “як себе самого”? А Павло говорить, що коли немає любові до ближнього, то небагато користі й від любові до Бога. “Любов не робить ближньому зла; – продовжує говорити Апостол, – отже, любов є виконання закону” (Рим. 13:10). Чи бачиш, що любов містить ту й іншу досконалість: як стримування від зла, – бо сказано, що “любов …зла не чинить”, так і творення добра, – бо сказано, що вона є “виконання закону”? Любов не лише дає нам скорочене повчання про те, що треба робити, але й полегшує виконання моральних законів.
Отож будемо любити один одного, щоби таким чином виявити любов до люблячого нас Бога. У людей так буває, що коли ти полюбиш кого, то інший, який любить його, озброюється проти тебе. А Бог, навпаки, вимагає, щоби ти разом із Ним любив подібних до тебе, й ненавидить того, хто не поділяє з Ним Його любові. Людська любов сповнена заздрощів і ревнощів, а любов Божа вільна від усіх пристрастей. Тому Бог бажає, щоби хтось поділяв з Ним любов. Люби разом зі Мною, каже Він; тоді й Я ще більше буду любити тебе. Ось слова безмежно люблячого! Якщо ти, говорить, любиш тих, кого люблю Я, то з цього Я бачу, що й Мене ти любиш щиро.