Ми не повинні турбуватися про зовнішню славу, але будемо звертати наші погляди тільки до Бога. Бо не Ангели тільки дивляться на нас, але ще раніше за них Сам Той, Хто заповів нам подвиги. Тому ми не маємо потреби в сторонніх похвалах. Не задовольнятися Його увагою, а звертатися за похвалами до таких самих, як ми, рабів, це означає – зневажати Його. Як борці, котрі змагаються на малому видовищі, шукають більшого, вважаючи перше недостатнім для своїх заслуг, – так і ті, котрі подвизаються в очах Божих, а потім шукають слави від людей, залишаючи більше, домагаються меншого й тим накликають на себе велике покарання.

Через те й порушилося все, через те й сталося сум’яття в усьому всесвіті, що ми все робимо, поглядаючи на людей; у добрих ділах маємо за ніщо благовоління Боже, але шукаємо схвалення від подібних до нас людей, і в лихих ділах також не дивимося на Нього, але боїмося людей. Проте люди разом з нами постануть перед судом і ніскільки не допоможуть нам; а Бог, на Котрого ми тепер не звертаємо уваги, винесе Свій вирок над нами. Ми знаємо це і, одначе, не перестаємо шукати уваги людей; ось наш головний гріх!

Перед очима людськими ніхто не наважиться чинити перелюб, але, як би сильно не розпалилася похіть, сила пристрасті перемагається людським соромом; а перед очима Божими не тільки учиняють блуд і перелюб, але наважувалися й наважуються скоювати гріхи ще більш тяжкі. Як одне це не зведе на нас громи небесні? Але що я кажу про блуд і перелюб? Гріхи значно легші скоювати перед людьми соромляться, а перед Богом – ні. Через те й постало все зло, що в ділах лихих ми боїмося не Бога, а людей; через те й уникаємо ми добрих діл, які не здаються такими людям, що зважаємо не на суть речей, але на думки інших.

Так само ми чинимо щодо предметів поганих; не хороше й не добре само в собі, але котре видається таким для людей, ми, за звичкою своєю, намагаємося отримати, як добре, і таким чином цілковито розбещуємося. Можливо ці слова багатьом видаються невиразними, тому необхідно пояснити їх. Коли ми чинимо перелюб, тоді боїмося більше людей ніж Бога. Їм ми підкорюємо себе, їх робимо нашими володарями; й багато такого, що цим владарям видається поганим, хоча насправді й не погане, ми уникаємо з тієї ж причини. Так, напр., жити в бідності багатьом видається ганебним, і ми уникаємо бідності не через те, що вона ганебна, й не через те, що ми переконані в цьому, але тому, що володарям нашим вона видається ганебною, і ми боїмося їх.

Іще: зазнавати безчестя і зневаги й не мати ніякої влади багатьом також видається вельми ганебним і жалюгідним. Цього ми також уникаємо, не вникаючи в справу, а йдучи за думкою володарів наших. І стосовно протилежних предметів ми чинимо з такою ж самою шкодою для себе. Бути багатим, знатним, славним і знаменитим видається благом, і ми домагаємося цього, знову так само не вникаючи в суть предметів, чи справді добрі вони, але скоряючись думці володарів наших. Люди – наш володар, народ – наш суворий пан і жорстокий тиран. Навіть не треба йому наказувати, щоби ми слухали його; нам достатньо тільки знати, чого він хоче, і ми скоряємося без його наказу; настільки ми віддані йому.

Бог щоденно погрожує й напоумляє, – і ми не слухаємо Його; а найбільш непорядні й найгірші з-поміж людей не мають потреби навіть наказувати, але достатньо їм лише сказати, що їм подобається, і ми відразу в усьому скоряємося їм. Як же, скажеш, звільнитися від цих владик? Якщо чинитимеш розсудливіше за них, якщо вникатимеш у суть речей, якщо не будеш зважати на думки людей, якщо насамперед привчиш себе в ділах насправді ганебних боятися не людей, а недремного Ока, й у ділах добрих очікувати вінців також від Нього. Таким чином і в усьому іншому ми не будемо залежати від людей. Бо хто, роблячи добро, не вважає їх гідними судити про його чесноти, але вдовольняється судом Божим, той не буде звертати на них уваги й у ділах протилежних.

Та як, скажеш, досягти цього? Поміркуй, що таке людина і що таке Бог, кого ти полишаєш і до кого звертаєшся, – і скоро досягнеш усього. Людина разом з тобою підлягає такому самому гріху, такому самому суду й покаранню; “людина – як подих вітру” (Пс. 143:4), міркує неправильно й має потребу у вищому керівництві; людина є “порох і попіл” (Бут. 18, 27), і коли стане хвалити, то часто хвалить неправдиво чи на догоду, чи через ненависть, а коли стане звинувачувати й ганити, то робить і це через ті самі мотиви. Але Бог – не так; навпаки, безсторонній вирок Його і чистий суд Його. Навіщо ж ми, полишаючи істинного Відплатника, звертаємося до людини, котра є ніщо, судить неправильно й діє несправедливо?

Чи називає тебе хтось злим і порочним, тимчасом як ти зовсім не такий? Ти краще жалкуй за ним, плач за тим, що він розбестився, й не дивися на його міркування, бо засліплені очі душі його; і про Апостолів говорили так само, але вони не звертали уваги на своїх наклепників. Чи називає він тебе добрим і чесним? Якщо ти справді такий, то не ставай недбалим через цей відгук; якщо ж не такий, то тим паче не звертай уваги і приймай це за глузування. Якщо будуть хвалити нас люди, то не принесуть нам жодної користі; а якщо Богу будуть до вподоби діла наші, то Він і тут прославить нас, і в майбутній день удостоїть несказанних благ, котрих нехай сподобимося всі ми через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава, влада, честь нині й повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань