Обрання учнів (Мк. 3:7-19)
У цьому уривку розповідається про обрання дванадцяти апостолів.
Слава Господа Ісуса Христа усе зростала. Його дивовижні справи, Його Слово, пройняте духом і силою, чарівливість Його особи, повної лагідності і милосердя, – усе це збуджувало увагу, цікавість і захват народу. З усіх боків стікалися до Нього натовпи охочих послухати Його вчення або отримати зцілення. Це був період Його зростаючої популярності. «За Ним пішло багато народу з Галилеї, Юдеї, з Єрусалима, Ідумеї, з-за Йордану; та з Тира й Сидона, почувши, що Він робив, йшли до Нього у великій кількості».
Серед них було багато хворих, які кидалися до Нього, щоб торкнутися Його. Задовольнити весь цей багатотисячний натовп, наситити його жадання проповіді, зцілити усіх хворих, що потребували допомоги, одному було абсолютно неможливо. Наставав час, коли проповідане Господом Царство Боже починало розширюватися і виходити з рамок невеликого гуртка найближчих Його учнів, коли число бажаючих чути про це Царство або вступити в нього ставало настільки великим, що для роботи з ними були потрібні помічники. Наставав час закласти фундамент для спорудження будівлі цього Царства.
Господь це і робить, обираючи дванадцять апостолів як найближчих Своїх співробітників, які мали утворити перший остов майбутнього Царства. Він «зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього. І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь, і щоб вони мали владу зціляти від недуг і виганяти бісів».
Бути з Ним було необхідно, бо в цьому полягало джерело сили, без чого вони були немічними і легкодухими. Посилати на проповідь – це був головний спосіб створення Царства Божого, і для цієї мети апостоли і обиралися. Мати владу зціляти від хвороб і виганяти бісів – у цьому полягав головний засіб впливу на слухачів, ще не підготовлених до того, щоб оцінити внутрішню красу майбутнього Царства і обрати його заради нього самого і заради чистої любові до добра і до Бога.
Ось ті цілі, для яких обрані апостоли. Для апостольського служіння потрібні особливі якості серця, тому Господь обирає простих галилейських рибалок, або, як каже апостол Павло, «Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, – щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом» (1Кор. 1:27-29).
Зарозумілість і гордість – велика перешкода в зведенні Царства Божого, і хоча Господь використовує для Своїх цілей іноді і сильних і талановитих, але такі люди особливо піддаються спокусі самовтіхи.
Апостоли виконали своє призначення. Незважаючи на численні перешкоди, незважаючи на гоніння, на страти, на переслідування, незважаючи на труднощі подорожей і проповіді часто серед диких, варварських народів, вони мужньо несли світло євангельського вчення скрізь, не зупиняючись ні перед чим. «…У небезпеках від розбійників, у небезпеках від єдиноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках в пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між лжебратами, в труді й у виснаженні, часто без сну, в голоді і спразі, часто в постах, на холоді і в наготі» (2Кор. 11:26-27) проповідували вони слово Боже.
Вони свято виконали Завіт Господній – «всюди проповідували, а Господь допомагав їм і стверджував слово наступними знаменнями» (Мк. 16:20). З великим терпінням і наполегливістю, з великою мужністю і самопожертвуванням, з великою любов’ю до людей будували вони Царство Боже, царство добра і правди. Їх зусиллями переродився світ, відкинувши язичництво, повне жорстокості і егоїзму, і прийнявши вчення Христове про любов і самозречення. Це царство будується і нині.
Апостолів вже давно немає в живих, але їх наступники-пастирі і учителі Церкви як і раніше старанно працюють над творенням Царства Божого на тому євангельському фундаменті, який заклав Господь. Коли закінчиться ця будова, ми не знаємо, але ми віримо, що рано чи пізно настане це царство – яскраве, світле, прекрасне царство добра, правди, святості і чистоти, коли «Бог був у всьому все» (1Кор. 15:28).
<< Значення християнських свят