Слідування за Христом і вороже ставлення світу
Отже, хто наважиться йти за Господом Ісусом Христом і бути Йому вірним, має приготуватися: гоніння, образи, кепкування неминучі.
Хіба не глибока, сумна правда в цьому застереженні? Як вороже ставиться світ до кожного, хто вирішить зрадити його і обрати новий шлях євангельської любові і правди! «Якби ви були від світу, – підтверджує Господь, – то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ» (Ін. 15:19).
Ще сьогодні ви належите світу, живете його інтересами і смаками, поклоняєтеся його кумирам – розкоші, багатству, славі; знатності, борсаєтеся у вирі марнославства, похітливості, себелюбства та інших пристрастей; носите, як усі, маску лицемірної пристойності; ведете так звані дотепні і цікаві розмови, повні прихованого цинізму і отруйного засудження; не смієте заїкнутися про Бога, про вічну правду, про строгі закони доброчесного життя, бо говорити про це вважається смішним і нудним у пристойному товаристві, і усі вами задоволені. Ви можете бути душею суспільства, вас скрізь привітно приймають, вас слухають із задоволенням, вам лестять, про вас відгукуються добре, ваші погано приховані грішки охоче прощають або добродушно-поблажливо над ними жартують. Вас усі люблять: ви – своя людина.
Але от з вами сталася різка зміна: ви стали серйозніше замислюватися про життя і про його сенс; щось невгомонне, незадоволене прокинулося в совісті; давно забуті слова святих оповідей і притч звідкись виплили у свідомості; з’явилася думка про Бога і Його правду; уся галаслива метушня і нікчемність світського життя різко виступили перед внутрішнім поглядом. Ви відчули, що в усьому цьому задоволення немає і знайти його не можна, і ви вирішили порвати з цим, з колишніми звичками, зі знайомими і друзями і, відмовившись від усього, йти за Христом. У вашому житті стався переворот… І подивіться, як швидко і різко змінюється ставлення до вас світу. З усіх боків лунає виття, шипіння, свист, улюлюкання. Колишні друзі вас уникають, при зустрічах не дізнаються. Починається цькування… Пересуди, плітки, розмови…
Але не бійтеся! Через цей шум не відмовляйтеся від першого кроку. Справжньої небезпеки в цьому ще немає. Це тільки перше, порівняно легке випробування вашої волі і серйозності вашого рішення. Ви повинні це здолати, щоб придбати перший досвід, який зміцнить вас.
Не бійтеся! Це виє і улюлюкає в людях хор бісівської сили, яка втрачає свого колишнього раба і прихильника і не хоче цього допустити. Вона лякає вас, щоб змусити відмовитися від прийнятого наміру. Не звертайте уваги і пам’ятайте, що, як правило, біси завжди більше шумлять і лякають, ніж дійсно шкодять. Без допуску Божого вони нічого не можуть вам зробити.
Не бійтеся! Ви не один. Господь йде вам назустріч і простягає руку. Покладіться на Нього: «Бо оскільки Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти» (Євр. 2:18). Ви можете цілком на це розраховувати, бо ви чули, яке чудове обіцяння дав Він Своїм вірним послідовникам: «Хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя» (Мк. 3:35).
Скільки радості і духовного підбадьорення в цих словах! Мати такого брата – хіба це не запорука перемоги? Хіба такий брат може полишити без допомоги і підтримки в скрутну хвилину? І що за біда, що від вас відвернулися колишні знайомі, що вас лихословлять друзі, раз ви придбали такого брата?
Але щоб мати на це право, потрібна одна умова: творити волю Божу. Високе звання Свого брата, Своєї сестри, Своїй матері Господь визнає тільки за тими, хто виконує волю Божу. З тієї миті, як ви зробили рішучий крок, у вас не має бути іншої мети, як тільки дізнатися цю волю і виконати її у своєму житті.
Ми вже говорили в колишніх бесідах, що коли людина зуміє злити свою волю з волею Божою, підкоряється їй безумовно, то це дає їй величезну силу і забезпечує перемогу в боротьбі із злом. Крім того, є і інші серйозні підстави, чому християнин має відкинути власну волю і виконання Божої волі зробити метою свого життя.
Після гріхопадіння воля людини стала недосконалою, бажання – гріховними і безрозсудними, бо тепер вони управляються її пристрастями. Є стара грецька легенда про царя Мідаса, що являє типовий зразок безрозсудності наших звичайних бажань. За якісь заслуги доля надала Мідасу право просити про виконання одного з його бажань. Жадібний до золота цар зажадав, щоб усе, до чого він доторкнеться, від його дотику перетворювалося на золото. Він отримав цей чарівний дар, і почалися дивні речі: крісло, в яке він сів, раптом стало золотим; стіл, на який він сперся ліктем, перетворився на золото; він пішов у сад, і кожна сходинка сходів, що вели туди, і на які він ступав, вмить ставала золотою; у саду йому досить було доторкнутися до будь-якого дерева, і воно покривалося золотим листям. Спочатку це його бавило. Він перетворив на золото усе, до чого міг доторкнутися, і скоро усе навколо нього яскраво блищало і горіло як жар. Але коли з палацу вибіг його маленький син і, кинувшись до нього в обійми, раптом перетворився на золоту статую, Мідас подумав, що, можливо, це і не так добре, як здавалося спочатку. А коли він сів обідати і з жахом помітив, що хліб, овочі, фрукти, усі страви, якими він намагався втамувати, голод, перетворюються на золото і що він не може проковтнути жодного шматка без того, щоб проклятий дар не став зараз же діяти, він прийшов у відчай. На жаль! Розкаяння було запізнілим.
Втім, це тільки легенда, повчальна казка. Але якщо навіть ми настільки кмітливі, що не зажадаємо від долі такого явно небезпечного дару, то все ж по суті наші бажання рідко бувають кращими. Хіба не так? Хіба більшість наших бажань не носять вузько егоїстичний, чуттєвий характер? Усі вони народжені нашими пристрастями, і, намагаючись задовольнити їх, ми неминуче руйнуємо тіло і отруюємо душу, бо кожна пристрасть руйнівна і згубна. Врешті-решт, якщо б кожному з нас був наданий страшний привілей царя Мідаса, майже напевно ми вибрали не менш небезпечний і згубний дар. Шкода від нашого вибору не така явна, отрута, якою отруєні наші бажання, не так помітна, але вона діє так само вірно і так само згубно. Один бажає багатства, другий хороших страв і вишуканих вин, третій успіху в розпусті і т. ін. За своїми поганими наслідками усі ці бажання анітрохи не кращі за бажання царя Мідаса: можливо, повільніше, але вони так само вбивають людину і її душу.
При такій безрозсудності наших бажань, як можемо ми їм довіритися? Куди вони заведуть нас, хто це скаже? Як часто трапляється, що після довгих праць і зусиль досягнувши здійснення своїх бажань, людина із подивом і прикрістю бачить, що вона ганялася за примарами і що промениста мрія, яка надихала її, при досягненні втратила усю привабливість. Так лопається райдужна мильна бульбашка, схоплена рукою, залишаючи лише клаптик їдкої піни. У кращому разі, втрачені праця і час, у гіршому – замість щастя і насолоди придбаний прикрий тягар, шкідливий і ні на що не потрібний. Ми часто, як метелики, летимо на вогонь тільки для того, щоб обпалити свої крила.
Преподобний Нил Синайський, людина глибокого духовного досвіду, так казав про свої бажання: «Багато разів, молячись, просив я, нехай буде мені, що здавалося благом для мене, і наполягав на проханні, безрозсудно випробовуючи волю Божу, а не Богові віддаючи влаштувати краще те, що Він вважає корисним для мене. Але, отримавши прохане, бував потім у великій скорботі, і саме за те, що не просив – нехай буде краще за волею Божою, бо справа виявлялася для мене не такою, як я думав».
Дорогоцінне свідоцтво великого подвижника, що на власному досвіді пізнав усю оманливість людських бажань!
Наскільки краще віддатися цілком у волю Божу, відмовившись від своїх мріянь і прагнень! Адже це – воля блага, угодна і довершена; це – воля доброзичлива, бо Всемогутній, люблячий Отець наш «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4). Ми можемо цілком довіритися Господові, бо Він краще знає те, що нам дійсно потрібно і корисне, краще може вести нас, більше про нас піклується і більше нас любить, ніж ми самі.
Якщо Господь казав: «Не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене» (Ін. 5:30), якщо ангели Божі, сильні міццю, вічно коряться голосу слова Божого і досконало виконують волю Його (Пс. 102:20-21), то ми ж, немічні (Рим. 5:6), що зійшли зі шляху істини (Рим. 3:12), втратили Його із виду і не можуть самі собою набути Його (Іс. 59:7-8), чи не побажаємо наблизитися до Світла, Яке «освітлює кожну людину» (Ін. 1:9), і, пізнавши святу волю Божу, що відкривається нам єдинородним Його Сином, творити її по можливості, бо в цьому і полягає усе благо життя нашого?
Господи! Навчи нас творити волю Твою, бо Ти є Бог наш і в Тобі джерело життя!
<< «Божевільний» (Мк. 3:20-35)