Біси і їх прояви у світі (Мк. 5:1-20)
Розповідь п’ятого розділу Євангелія від Марка про зцілення біснуватого рішуче спростовує міркування тих раціоналістів, які не вірять в існування нечистих духів і факти біснування намагаються пояснити хворобливим станом людини – епілепсією, нервовим розладом або чимось на кшталт цього. Розповідь святого Марка і ті подробиці, які він наводить: перехід бісів у свиней, загибель свинячого стада, зцілення після цього біснуватого, – усе це ніяк не співвідноситься з подібними поясненнями. Тут можливе лише одне: або відкинути євангельську розповідь, визнавши її неправдоподібною, або ж допустити існування злої сили.
Для нас, хто вірить Євангелію, звісно, можливе тільки друге.
Але, вірячи поза сумнівом в існування бісів, що підтверджується і словом Божим, і духовним досвідом усіх святих подвижників, ми стикаємося далі з надзвичайно цікавим і важливим для нас питанням – про прояви їх діяльності і про способи боротьби з ними.
Нам треба знати того ворога, з яким у християнина йде постійна, непримиренна боротьба, знати його хитрощі, його підступність, його прийоми, уміти розрізнити його підступи там, де він намагається сховатися і діяти приховано. Борючись навпомацки, із зав’язаними очима, ми неминуче впадатимемо в численні хиби і піддаватимемося небезпечним спокусам і чутливим ударам з того боку, звідки найменше очікуємо.
Прояви діяльності духу злості в нещасній одержимій людині, за описом святого Марка, були жахливі: «Він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами, бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його. Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і в горах, кричав та бився об каміння» (Мк. 5:3-5).
Це найбільш сильна форма біснування, коли людина втрачає над собою всяку владу і перебуває цілком у підпорядкуванні в демонів. Її дії викривають втрату не лише розуму, але і самих елементарних інстинктів, навіть інстинкту самозбереження. У цьому стані біснуватий може себе убити, понівечити; нез’ясовна туга і мука крають його серце; вночі і вдень він кричить і б’ється об каміння.
У той же час він має величезну, неприродно напружену силу, так що розриває ланцюги, розбиває окови, і ніхто не в силах приборкати його. Злий дух не відпускає свою жертву ні на мить, і по силі припадків можна дійсно бачити, що в нещасному одержимому ховається не один біс, а цілий легіон.
Така форма біснування зустрічається в наш час порівняно рідко. Значно частіше зустрічаються випадки періодичної одержимості, припадки якої пов’язуються зазвичай з певними моментами богослужіння або з певними церковними співами, під час яких одержимі починають по-собачому гавкати, нявкати і кричати диким голосом. Ці крики переходять у страшний крик і звірине виття, якщо їх намагаються силою підвести до Святих Дарів. Я пам’ятаю одну молоду дівчину, цілком нормальну в буденному житті, яка не витримувала двох молитов у богослужінні: читання Євангелія і співу кондака Божої Матері «Не маємо іншої помочі». Щойно вона відчувала, що час підходить до Євангелія, вона починала тремтіти, потім раптом оберталася і нестримно втікала з церкви. Якщо її зупиняли і тримали силою, вона падала на підлогу і уся завмирала, майже без свідомості. Але закінчувалося читання Євангелія – кінчався і припадок; вона стояла спокійно і старанно молилася.
Але не лише в таких явно ненормальних проявах позначається одержимість. Є ціла низка явищ, які вважаються в нас цілком звичайними, ні в кого особливих підозр і тривоги не збуджують і які, проте, поза сумнівом пов’язані з діяльністю злого духу. Це так звані афекти, або спалахи різноманітних пристрастей.
Особливо помітна присутність сторонньої ворожої сили в припадках бурхливих, руйнівних пристрастей: гніву, ревнощів і т. ін. Майже усі вбивці, що вбили свою жертву в хвилини роздратування і запалу, розповідаючи про це згодом, кажуть, що вони відчували в цей момент ніби «хтось схопив їх за серце». Ймовірно, кожен з нас, якщо йому доводилося колись переживати подібні вибухи люті і гніву, погодиться, що він відчував приблизно те ж і що їм володіла якась сила.
У літературно-художніх описах афектів ви майже завжди знайдете цей момент втрати самовладання і відчуття непереборного чогось сильного, владного.
Майже той же вплив сторонньої злої сили відчувають самовбивці перед роковим кроком. Але окрім цих важких і різких явищ, які захоплюють нас лише часом, ми постійно перебуваємо під дією якоїсь темної сили, яка людьми чистого серця і праведного життя відчувається ясно як диявольська сила, але нами, людьми, які морально огрубіли, без зупину грішать, звісно не помічається. Ця сила позначається головним чином в нав’язливих думках і спокусливих образах, що в аскетичній мові носить назву «приводів диявольських». Невідомо, звідки з’являються ці думки і образи, які владно захоплюють свідомість і часто керують нашою діяльністю.
Люди, духовно невиховані, зазвичай приймають їх за власні думки і бажання і не лише не вважають за потрібне з ними боротися, але, якщо вони забарвлені чуттєво-приємним тоном, самі їх знову викликають, коли вони зникають, тішаться ними, затримуючи у свідомості, і напружують свою фантазію, щоб прикрасити їх ще більш привабливими новими подробицями. Це не спогади минулого, не побудова свідомої думки, не продукти підсвідомої діяльності уяви, як їх іноді називають (визначення, слід сказати, не пояснює нічого), це безперечне навіювання сторонньої духовної сили.
Найвиразніше це відчувається під час молитви, коли нав’язливі думки починають особливо наполегливо тіснитися у свідомості, неначе намагаючись затулити Бога від духовного ока того, хто молиться. Лише великою напругою волі вдається утримати увагу на святих словах молитви. Багатьом, особливо тим, хто не звик до духовної боротьби і напруги, це абсолютно не вдається. Але тільки кінчається молитва, усі ці строкаті, незв’язні думки негайно зникають, як хмари, розвіяні вітром. Часто ви навіть не згадаєте про те, про що думали під час молитви і що здавалося тоді надзвичайно важливим, потрібним, і вимагало серйозного обговорення.
Ця обставина найкраще доводить присутність у нав’язливих думках сторонньої сили, ворожої стосовно молитви.
Таким чином, діяльність злого духу в людстві проявляється надзвичайно різноманітно, починаючи яскравим вираженням одержимості або справжнього біснування, коли людина цілком підкоряється злій волі до втрати інстинкту самозбереження, і закінчуючи майже невловимими віяннями лукавої думки і почуттів, де лише гостре око досвідченого подвижника може розглянути наявність демонської спокуси. Але усе це – факти одного порядку, що розрізняються між собою лише мірою сили злого впливу.