Постановкою діагнозу, проте, все не вичерпується. Далі потрібне лікування, тобто виправлення гріховних навичок і зусилля провадити євангельське життя.

Про ці зусилля волі, що становлять необхідну умову духовного розвитку, Господь говорить у кількох загадкових словах: «І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають. Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має» (Мк. 4:24-25).

Останній вірш здається особливо дивним.

Хто має, тому дасться. Хіба це справедливо? Хто не має, у того відніметься і те, що має. Як це? Хіба можна відняти в того, хто не має?

Проте сенс цих слів стає для нас зрозумілішим, якщо ми пригадаємо, що в Євангелії від Матфея вони пов’язані з притчею про таланти, з якої вони підводять до морального висновку (Мф. 25:29).

Притча ця оповідає про пана, який, вирушаючи в чужу країну, доручив свій маєток рабам і одному дав п’ять талантів, другому два, третьому один. Перші два вклали отримані таланти в справу і придбали на них стільки ж прибутку, а третій раб закопав свій талант у землю, де він і пролежав без користі. Коли повернувся пан і вислухав звіт своїх рабів, він нагородив двох перших, а до третього, що закопав талант, звернувся з грізними словами: «Лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав; тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би моє з прибутком. Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має» (Мф. 25:26-29).

Сенс притчі ясний: Пан – Господь, раби – усі ми, таланти – даровані нам Богом сили і здібності, купці, що примножують таланти, – весь світ. Господь вимагає, щоб дані нам здібності ми вживали на спасіння нашої душі і на користь ближніх, використовували, і тоді вони розвиваються і збільшуються, або, як каже Євангеліє, «хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати»; причому, чим більше сил і старанності вкладаємо ми в цю справу, тим більше буває це збільшення і успішніший розвиток.

Той, хто вклав у справу п’ять талантів, отримав і прибутки в п’ять талантів; хто пустив в оборот два і придбав на них тільки два. «Якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам», – каже Господь.

Але той, хто не користується своїми здібностями для цілей, вказаних Господом, той їх втрачає абсолютно. Раб, що закопав свій талант у землю, позбувся його. У цьому сенсі і сказано: «хто не має, у того відніметься і те, що має» (Мк. 4:24-25).

Таким чином, у наведених Господніх словах відзначається загальний закон всякого органічного життя, закон росту і розвитку, закон, що діє з невблаганною обов’язковістю і в додатку до духовного життя. Закон цей можна сформулювати так: всяка сила і здібність не лише в людині, але і у всякій живій істоті при вживанні і вправі розвивається, без вживання ж відмирає, або, як то кажуть, атрофується.

Дію цього закону можна спостерігати скрізь і завжди. Якщо ви хочете розвинути в собі фізичну силу, ви повинні вправлятися з гантелями, займатися гімнастикою. Від цього м’язи збільшуються в об’ємі і набувають міцність і пружність. Якщо ви хочете розвинути пам’ять, ви повинні вправлятися в заучуванні напам’ять, у відтворенні почутого, у пригадуванні минулого. Якщо хочете навчитися нашвидку читати, красиво писати, легко вирішувати арифметичні задачі, ви повинні в цьому вправлятися, щоб розвинути відповідні здібності. І так в усьому.

Навпаки, якщо ви припините свої вправи, ви втратите те, що вами було надбано. Киньте фізичну роботу і гімнастичні вправи, і ваші м’язи стануть в’ялими і слабкими.

Той же закон діє і в духовному житті. Людина може втратити від невживання волю, пам’ять, кмітливість – усі духовні здібності. І найстрашнішим для людини є омертвіння духовного життя. А це буває дуже часто. Подивіться на так званих ділових людей, поглинутих повністю торгівлею, комерційними операціями. Вони так поглинені усім цим, що для духовного життя в них не залишається часу, і духовно вони не ростуть, залишаючись вічно духовними карликами. Мало-помалу втрачається думка про Бога, про моральний закон, втрачається любов до правди, відраза до гріха, сердечна чуйність до моральних питань. Одним словом, цим шляхом легко дійти до того стану, який пророк Ісая характеризує так: «Слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима будете дивитися – і не побачите. Бо огрубіло серце народу цього, і вухами насилу чують, і очі свої зімкнули, нехай не побачать очима, і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не навернуться, щоб Я зцілив їх» (Іс. 6:9-10). Ми звичайно вважаємо грішниками тільки тих, хто грішить відкрито. Але хто не користується даними йому здібностями для слави Божої, для користі ближніх, для свого спасіння, для розвитку духовного життя – теж грішник перед Богом, і на Страшному Суді Христовому почує грізний вирок: «А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 25:30).

У результаті зневаги духовними даруваннями виходять наступні сумні явища:

1. Духовні здібності: віра, любов, надія, молитва, терпіння, покірність Богові та інші – починають слабшати, стають ненадійними і в рішучу, важку хвилину можуть зрадити людині. Так у лісі дерева, що згнили в серцевині, першими падають під натиском бурі.
2. Ми легше піддаємося спокусам і частіше поступаємося чарам спокуси, зраджуючи моральному закону.
3. Страждає сила волі і її моральна стійкість. Врешті-решт, воля є не що інше, як постійний вибір між різними спонуканнями і можливими напрямами нашої діяльності.

Вас просять, допустимо, зробити якусь послугу. Ваші лінощі і ваш егоїзм цього не бажають. Але у вас є інші мотиви – мотиви євангельського характеру, мотиви любові до ближніх, які вимагають від вас: «Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся» (Мф. 5:42). Вам доводиться вибирати між тим і другим рішенням, між «так і ні», між згодою і відмовою. Виконання прохання вимагає певного зусилля волі, і, якщо ви себе здолаєте і це зусилля зробите, виконавши те, чому вас учить Євангеліє, ви здобули перемогу над лінощами і егоїзмом, і воля ваша дещо зміцнилася морально. Якщо ж ви залишилися пасивними і байдужими, і коритися лінощам і себелюбству, не доклали потрібного зусилля волі, ви переможені, і воля ваша дещо ослабла.

У цьому постійному виборі, який надає людині щоденне життя, власне, і полягає вправа моральної волі, та діяльність, яка її зміцнює. Звідси зрозуміло, наскільки важлива діяльність для розвитку волі і наскільки шкідлива тут пасивність або байдужість.

Головним засобом зміцнення моральної волі і є безперервна діяльність у дусі євангельських завітів. Без цієї діяльності, без постійних зусиль, у чому б вони не проявлялися – у молитві, добродійності або аскетичному подвигу, – воля може атрофуватися абсолютно, і тоді всякий моральний вчинок являє неймовірні труднощі.

Застій у духовному житті завжди супроводжується далі слабшанням голосу совісті. Спочатку чуйна на всяке моральне зло совість поступово починає завмирати, якщо не звертати уваги на її вимоги. Якщо, завівши будильник, не вставати при його дзвоні, то до цього скоро можна звикнути і спати спокійно, не прокидаючись. Так і в духовному житті: якщо нехтувати вказівками совісті, то мало-помалу людина перестає чути її голос і морально засинає. До смороду можна принюхатися, до зла можна звикнути, якщо з ним не боротися. Нарешті, за відсутності духовної діяльності неминучі сумніви, скептицизм, легкодухість, духовна апатія. Не може бути ні енергії, ні рішучості.

Такі психологічні наслідки духовної ліні і бездіяльності.

З усього вищесказаного постараємося твердо запам’ятати головний висновок: духовне життя є діяльність безперервна. Немає шкідливішої помилки, як уявляти, що зробивши одну або декілька добрих справ, ви вже забезпечили собі блаженство і можете спочити на лаврах. Так за старих часів багаті купці після безпутно проведеного життя іноді намагалися спокутувати його спорудженням храму. Якщо цей дар не супроводжується щирим розкаянням і рішучим переломом життя в дусі Євангелія, то він не може спасти людину. «І праведник, – каже слово Божого, – якщо відступить від правди своєї і буде жити неправедно, буде робити всі ті мерзоти, які робить беззаконник, чи буде він живий? усі добрі діла його, які він робив, не пригадаються; за беззаконня своє, яке робить, і за гріхи свої, у яких грішний, він помре» (Єз. 18:24).

Життя є вічний рух. Воно ніколи не стоїть.

Духовне життя також рухається постійно: або вгору, або вниз, або до добра, або до зла, але стояти воно не може. Це схоже на плавання в човні вгору річкою. Ви рухаєтеся вперед, лише доки гребете. Щойно ви склали весла, вас зараз же починає зносити назад.

Але якщо ви сумлінно працюєте над собою, намагаючись жити згідно заповідей Божих, і, користуючись євангельським світлом, намагаєтеся виправити свої недоліки, то непомітно для вас у вашій душі росте Царство Боже, тобто вищий стан моральної досконалості, коли Господь починає неподільно царювати в душі над вашими думками, бажаннями і почуттями. Як росте це зерно Царства Божого, за якими законами, – людина цього не знає і часто навіть не помічає, поки не визначиться результат росту і зерно не перетвориться на повновагий колос. Але коли зростає зерно, воно заповнює усю душу, витісняючи усе зайве, непотрібне. Так «зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі. А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля» (Мк. 4:31-32).

<< Постановка діагнозу за допомогою Слова (Мк. 4:21-24)

Біси і їх прояви у світі (Мк. 5:1-20)  >>

Бесіди на Євангеліє від Марка