Протистояння бісам
Якщо діяльність злої сили така постійна і невгамовна, то нам доводиться серйозно замислитися про те, як боротися з її впливом, хоч би ми його і не відчували. Інакше наша духовна робота над собою на шляху до християнської досконалості буде серйозно ускладнена і може звестися до нуля.
Передусім, де знайти опору для цієї боротьби? Прочитаний євангельський уривок відповідає на це питання ясно: у Христі. У Господа знайшов зцілення нещасний євангельський біснуватий, і силою Його божественного слова був вигнаний легіон бісівський. Переможець пекла і смерті, Господь і тепер є нашим швидким і могутнім захисником, перед яким тремтить і якому кориться нечистий дух.
«Ніхто зі святих, – пише святий Іоанн Касіан, – не міг би витримати злість демонів або встояти проти їх наклепів і лютої люті, якби при нашому протистоянні не був завжди милостивий до нас заступник Христос, не зрівнював сили тих, що борються, не відбивав і не приборкував безладні набіги ворогів».
Таким чином, уся боротьба з духом злості в усіх його проявах тримається на живому зв’язку з Господом Ісусом Христом. З перших же кроків необхідно твердо пам’ятати, що власними особистими силами жодна людина витримати цієї боротьби не може і неминуче буде переможена, якщо не звернеться за допомогою до Бога. Зарозумілість, самовпевненість тут роковим чином ведуть до загибелі і заздалегідь приречені на ганебну поразку.
«Браття мої, – умовляє апостол Павло, – зміцнюйтесь Господом і могутністю сили Його. Одягніться в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощів диявольських, бо наша боротьба не проти крови і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (Еф. 6:10-12).
Головним оплотом нашим у духовній боротьбі є, отже, віра і надія на Бога і Господа Ісуса Христа і головним засобом боротьби – сердечне з щирою вірою навернення до Нього. У хвилину смутку, хвилину зніяковіння, у хвилину пристрасті, збудженої в тобі демоном, вдихни від глибини душі і звернися серцем до Господа за допомогою, і Господь тебе не залишить і допоможе.
Саме покликання імені Господа Ісуса Христа, якщо воно робиться з вірою, вже страшне дияволові. «Іменем Моїм виганятимуть бісів» (Мк. 16:17), – обіцяв Господь Своїм послідовникам.
З історії Церкви і життєписів святих угодників ми знаємо багато випадків такого вигнання. Вже в перші часи Христової Церкви апостоли користувалися ім’ям Господнім як зброєю проти нечистого духу. Коли у Филиппах апостола Павла і його супутників переслідувала служниця, одержима духом пророчим, то «Павло, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: “Повеліваю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї”. І дух вийшов відразу». Так розповідає книга Діянь святих апостолів (Діян. 16:18).
Іншою зброєю проти диявола, яка також пов’язана з нашою вірою в Господа, є хресне знамення.
У житії преподобного Симеона Стовпника був такий випадок. Коли він ще не досяг вищої досконалості духовного життя, він піддався одного разу важкій спокусі, якою диявол намагався подіяти на його гордість. Біс явився подвижникові в образі світлого ангела і запевнив його, що за святе життя його вирішено узяти живим на небо, подібно до пророка Іллі. Піддавшись спокусі, преподобний Симеон вийшов з келії, йдучи за своїм спокусником… Виблискуюча вогненна колісниця, запряжена крилатими кіньми, вже стояла біля дверей келії. Але тільки святий відлюдник заніс ногу, щоб зійти на колісницю і за чернечою звичкою створив на собі хресне знамення, як усе зникло…
Така сила хресного знамення.
Але для того, щоб ми могли застосовувати вказані засоби в боротьбі з дияволом, для цього потрібна ще одна умова в нашому духовному житті, саме пильнування, або уважне спостереження за власними думками і настроями.
Як гострозорий вартовий, наша внутрішня людина має стежити за наближенням ворога, щоб знати хвилину небезпеки, що насувається, коли слід братися за рятівну зброю.
Необхідно весь час ясно усвідомлювати, що злий і нечистий дух завжди біля нас і завжди готовий до нападу. На жаль, цього відчуття у величезної більшості людей немає абсолютно. Для багатьох, особливо для так званих культурних людей нашого часу, сама думка про існування диявола і про те, що вони перебувають у нього в несвідомій покорі, здасться дивною і смішною. Вони цілком упевнені, що усі думки і бажання, що народжуються в їхній душі, належать їх власному «я» і що в управлінні ними вони абсолютно вільні і самостійні. Звісно, диявол усіма заходами підтримує цю ілюзію, бо сліпих рабів набагато легше тримати в підпорядкуванні. Вважаючи свої думки, бажання і настрої власним надбанням і не усвідомлюючи, що вони значною мірою навіяні сторонніми силами, людина насилу відмовляється від них, бо проти цього повстає її гордість і самолюбність під приводом ніби захисту прав вільної і незалежної особи. За таких умов про необхідність контролю і свідомого, планомірного відбору думок і бажань ніхто з нас серйозно не думає, тим паче, що думка, як би мерзотна і погана не була, злочином не вважається.
Цей погляд змінюється поступово лише тоді, коли людина починає жити дійсно християнським життям і змушена боротися за моральну досконалість. Доти ми за думками зазвичай не стежимо. Ось чому вони тягнуться через поле нашої свідомості такими незв’язними нестрункими рядами, то в’ялі, тьмяні, безцільні, то лукаві, пихаті, звісно суєтні, іноді злі і злочинні. А тим часом сюди і має бути звернена найпильніша увага християнина, бо саме в цій сфері думки і почуття, і відбувається зіткнення нечистого духу з душею, і тут знаходяться важелі його впливу на волю людську. Сатана не може змусити людину до злої діяльності; він може її тільки спокусити, тобто або обдурити уявною пристойністю мотивів, або захопити думкою про насолоду і приємні наслідки гріха.
Але як розібратися в думках і бажаннях? За якими ознаками відрізнити ті з них, які вселені дияволом. Як відчути дотик до душі і віяння злого духу?
Люди досвідченіші в духовному житті відчувають це безпосередньо за якоюсь нез’ясовною незручністю, зніяковінням, тяжкістю, занепокоєнням у душі. Як каже преподобний Макарій Єгипетський: «Як оцет з вином на вигляд однакові, але гортань почуттям смаку розрізняє властивість того і другого, так і душа за самим духовним відчуттям і дієвістю може розрізнити дарування духу і мріяння диявола».
Але це на вищих східцях. Для нашої грубої, затьмареної душі це недоступне. Достатньо, якщо на перших порах ми обмежимося якісним аналізом помислів, тобто перевіркою їх моральної цінності і відсікатимемо ті з них, які явно і ясно суперечать заповідям Божим.
Що стосується спалахів грубих пристрастей, то наявність їх відчувається усіма безпомилково, і тоді треба бути особливо обережним: «Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна» (Мф. 26:41). Так заповідав Господь Ісус Христос.
<< Біси і їх прояви у світі (Мк. 5:1-20)