У Неділю перед Різдвом завжди читається родовід Ісуса Христа, перераховуються усі ці численні роди до Нього. Що ж відрізняло тих людей, імена яких ми чули, від усіх інших? Віра в те, що прийде Визволитель, прийде Спаситель. Ця глибока віра стала ниткою, яка зв’язує не лише по крові, але найголовніше – по вірі, вірою. І коли Господь, після Свого воскресіння, зійшов Своєю душею в пекло, ті, хто жив обіцянкою пришестя Спасителя, побачивши Його, зраділи, і Він їх вивів звідти – тим самим з’єднавши дві Церкви, старозавітну і новозавітну.

Віра є найвища чеснота. У всі часи і у всіх народів була лише одна можливість з Богом з’єднатися – через віру. Не через довіру тому факту, що Бог є, а через живий зв’язок з Богом. Тому якщо людина не йде назустріч Богові, не збирається якось прислухатися до того, що Господь каже, це означає, що в неї немає віри. А чим більше людина вірує, чим більше вона бачить, як Господь діє в її житті, тим більше в людині росте і подвиг її. Тому якщо ми хочемо, щоб Господь дійсно в нашому серці народився, виріс і жив і вів нас у Царство Небесне, то ми повинні жити вірою, ми повинні постійно в собі цю чесноту зміцнювати і розвивати.

А яким чином це робити? Ось я така людина розсіяна, немолитовна, недоброчесна, далека дуже від Бога, нічого не відчуваю, так от лежу, сплю усе життя. І совість особливо мене не мучить за якісь мої гріхи. І ось як мені оживити віру? Як її зробити справжньою, як її зробити такою, щоб дійсно в мене був страх Божий?

Тільки виконанням заповідей. Треба вчитуватися у Священне Писання, і пізнавати заповіді Божі, і старатися ці заповіді виконувати. Виконувати, навіть як би не відчуваючи користі від цього і не бачачи в цьому необхідності. І тоді Господь до нас наближатиметься. І тоді наше серце поступово оживе.

Яким чином це відбувається? Ось простий приклад. Людина потонула, витягнули її з води – вона не дихає, серце її стоїть. І їй роблять штучне дихання, примушують рухатися її легені. І коли їх почали рухати – вона почала дихати, очами закліпала, ожила. Так само і ми. У нас віра дуже мізерна, самі по собі живої віри ми не маємо, але треба робити собі таке штучне дихання – починати виконувати заповіді Божі. Виконувати, не усвідомлюючи навіть їх користь, не розуміючи усю необхідність їх, тобто діяти як би навпаки.

І ось так поступово наша душа, яку ми будемо заповідями Божими «розхитувати», вона поступово почне дихати, оживе. Поступово ми до Христа наближатимемося і поступово тоді дізнаємося, що є віра, яка горами рухає. Хоча шлях цей дуже важкий, вимагає величезної мужності, але іншого немає – тільки шлях віри Христової.

Думки про навколишнє