Радість спілкування з Богом (Неділя про блудного сина)
Коли людина віддаляється від Бога, вона поступає на службу до диявола. Це відбувається часто мимоволі, але завжди. І в притчі про блудного сина сказано: коли він розтратив все майно своє, «пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней».
Свині – знайомий з Євангелія образ. Символ людського бруду. Свинство – властивість душі, коли людині ні до кого немає справи, тільки до самої себе, до власної плоті і власної похоті. У цій притчі образно, символічно під свинями розуміються пристрасті, які людина придбала замість чеснот, закладених у ній Самим Богом. Ми з’єднуємося з Богом у Святій Євхаристії, але, виходячи з храму, знову йдемо в далекій край – йдемо у свої помисли, у свою метушню, у свої пристрасті, починаємо знову служити їм, неначе і немає ніякого Євангелія, ніякого Царства Божого, неначе і немає ніякого Бога.
Притча про блудного сина учить тому, щоб ми постійно зверталися до Бога і знали, що Господь Сам хоче нас зцілити, Сам хоче нам допомогти. Але для цього в нас має бути ненависть до того свинського життя, в якому ми живемо; нам необхідно зненавидіти гріх, який позбавляє нас можливості бути в Царстві Небесному. Нам бракує рішучості порвати з гріхом відразу, бо ми до нього приросли. Цей процес відбувається поступово, але в ту міру, в яку він може, кожен повинен трудитися проти пристрастей, боротися, здійснювати подвиг. Головне, щоб був рух.
Ми повинні знати, що, чи будемо ми в Царстві Небесному вечеряти з Господом або не будемо, залежить тільки від нас, від нашого навернення. Це наше навернення до Бога має бути постійне, покаяння має стати суттю нашого життя, бо ми грішимо невпинно. І треба завжди пам’ятати, що на Небесах буває радість про одного грішника, що кається, більше, ніж про дев’яносто дев’яти праведників, які не мають потреби в покаянні. Коли ми каємося, коли ми усвідомлюємо свій гріх, вступаємо з ним хоч у маленьку, але боротьбу, Господь радіє. Не формально, як вивчений, але незрозумілий урок. «Прости, більше не буду» – це не покаяння. А саме коли людина усвідомила і вирішила виправитися. Ось тоді і починається ця радість, радість спілкування з Богом.