Істинна радість
Ми приходимо в храм на усе готове. Тут вже йде служба, увесь механізм її налаштований – нехай він штучний, бо служба ця, власне, не справжня, вона не від нашого серця йде, а як би сама по собі, а ми самі по собі. Це ж не так має бути: служба має йти з надр Церкви, із серця християнського. А ми часто не розуміємо, що взагалі в храмі відбувається, зайняті своїми думками, своїми турботами. Закинути нас кудись на незаселений острів – ми навіть не знатимемо, що робити; добре, якщо з уранішніх молитов кілька штук згадаємо.
Ми ледве-ледве в змозі упродовж двох годин хоч би десять хвилин розумом не розсіюватися. Ну і те слава Богу! Це вже добре. І якщо буде наше постійне прагнення і постійне розп’яття себе, тоді в нас відбуватимуться великі речі, ми змінюватимемося непомітно для себе – але оточення, на жаль, це дуже часто помічає і починає, звісно, на нас нападати. Кожен з нас, якщо світ дізнається, що він святий, буде розіпнутий негайно, і в ту міру, в яку він зростатиме духовно, його страждання збільшуватимуться.
Пітьма ненавидить світло і хоче його знищити всілякими шляхами. Це неминуче і є закон духовного життя. Але це страждання нами сприйматиметься абсолютно інакше, ніж зараз. Ми його прийматимемо з радістю. Почитаймо житія святих мучеників, з якою вони радістю, зі світлими обличчями йшли на смерть. Здавалося б, їх хочуть вбивати – а вони радіють. Чому радіють? Духові Святому, Який оселився в їх серцях; спілкуванню з Богом у тій великій повноті, яку вони мають. І цю радість відняти ніяк не можна.
Постежимо за собою: навіть коли в нас радість на серці, як її легко втратити. Трохи, на п’ять хвилин автобус прийшов пізніше – і вона випарувалася; ось воно, наше щастя, – як воно хистке! Ми вже дратуємося, гніваємося, проклинаємо муніципальні служби, лаємо водіїв, і взагалі усе вже погано. А подумаєш, лише п’ять хвилин! Це через те, що ми не знаємо істинної радості.
Справжню радість від Господа не можна похитнути. Коли людина живе духовним життям, то в скорботі (а Господь завжди близький до скорботних) вона ще більше радіє серцем, у глибинах духу свого, ось цьому спілкуванню з Богом.