Євангельське читання Неділі про Страшний суд у формі притчі розповідає, як Господь судитиме усіх людей. Суд – це символ, бо дуже важко, та і неможливо те, що відбувається на небесах, розповісти людською мовою. Насправді суди з адвокатами, присяжними, прокурором, вироком – цього нічого не буде. Суд людина влаштовує собі сама, і сама собі оголошує міру покарання, і сама ж це покарання нестиме. Але щоб пояснити пропащій людській свідомості, як це буде, Господь звертається до притчі.

«…І відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів». Цей розподіл вже і зараз відбувається. Усі народи розділені: у кожного свій бог. За якою ж ознакою Господь відокремить овець від козлів «і поставить овець праворуч Себе, а козлів – ліворуч»? Справа в тому, що Царство Боже – царство любові, тому досягти його може тільки та людина, яка досягла любові впродовж свого життя.

А що таке любов? Це завжди жертва. Виявити комусь любов – це означає в чомусь принести себе в жертву. Наприклад, у черзі ти стоїш перший, а він підійшов останній, і виявити йому любов – це означає пропустити його вперед. І це буває завжди за власний кошт. Не обов’язково йдеться про темницю, і не так вже часто зустрінеш на вулиці такого роздягненого, щоб він потребував твого пальта. Ні, зовсім не це мається на увазі, а те, щоб здолати любов до себе, свій власний егоїзм.

Усе у світі влаштовано таким чином: хто перший, хто кращий. А Господь чекає зовсім іншого. Бо життя, спрямоване на себе, протилежне до любові. Господь прийшов на землю і дав нам абсолютно інший спосіб життя. І багато хто був скорений красою ось цієї дії, коли сильний віддає себе цілком для того, щоб врятувати слабкого. І Всемогутній Бог, Який став людиною, здійснив цей подвиг з тією метою, щоб люди, в яких у серці залишилася ще частина, не пошкоджена гріхом, відгукнулися на цей заклик і зажадали того самого. І так виникло нове людство, новий народ, Церква Божа – зібрання людей, які керуються принципом життя згідно любові, який абсолютно заперечує життя світське, до нього абсолютно протилежний.

Слава Богу, у кожному поколінні людей не вичерпується це жадання подвигу любові. Але, звісно, треба розуміти, що бажання – це ще не подвиг, це є тільки добрий намір. І коли людина, забажавши жити таким чином, починає намагатися щось таке зробити, вона зустрічає дуже багато перешкод. По-перше, їй абсолютно немає коли. По-друге, роздратування заважає. По-третє, виявляється, що усі люди навколо погані, усі з якимись вадами, і якось і не хочеться для таких поганих нічого робити. І відразу стає нудно і добрі ці справи не хочеться робити, бо чим більше добрих справ робиш, тим більше у відповідь отримуєш зла. І багато хто, спробувавши робити щось добре, дуже швидко остигає. Бо робота добра вимагає подвигу, сильної волі, і, коли людина, упираючись, продовжує це робити, вона бачить, що сили її швидко вичерпуються. Людина починає розуміти, якщо в цих справах їй Бог не сприятиме, то тоді нічого в неї не вийде.

І ось якщо людина, намірившись йти шляхом подвигу любові, постійно шукатиме допомогу в Богу, у Його животворчій силі, яку ми називаємо благодаттю Божою, і якщо намір її буде невідступний, постійний і сильний, тоді Господь такій людині – тільки такій! – дає благодать Святого Духа.

І кожна людина щоранку постає перед вибором: чи буду я йти шляхом діяльної любові або я, навпаки, цей день проживу так, щоб якомога більше отримати для себе усілякої користі від інших? Тому кожен день, коли ми встаємо на молитву, – це є Страшний суд; кожен день, коли ми приходимо в церкву, – це є Страшний суд; кожен день, коли ми відкриваємо Євангеліє, – це є Страшний суд: слово Боже судить нас. І якщо ми все-таки в результаті цього суду не встанемо на бік Євангелія, отже, ми відійшли ліворуч, відійшли самі. Не Бог нас карає, не Бог нас від Себе відкидає, ні. Насправді тільки людина відвертається від Бога.

Думки про навколишнє