Якщо людина встає на молитву і твердо знає, бачить очима свого серця, що вона дійсно постала перед Богом, тоді в неї не буде питання: чи стояти їй, чи сидіти, чи благоговійно, неблагоговійно їй читати, позіхати їй під час молитви або не позіхати? Вона стоїть перед живим Богом. «Страшно впасти в руки Бога Живого» (Євр. 10:31). І відчуття людини, трепет її серця свідчить їй, що вона стоїть перед живим Богом. Адже коли людина встала на молитву і звертається до Бога, Бог вже поруч. Він так близько до людини, що можна молитву навіть вголос не вимовляти – а Бог вже чує. Яка близькість людини до Бога! Ніколи двоє людей так не бувають близькими, як Бог і людина. І ось людина починає молитися, звертатися своїм серцем до живого Бога, Який тут поруч стоїть і її слухає.

Думки про навколишнє