Преображення Господнє (Мк. 9:1-13)
Чому Господь вирішив преобразитися перед Своїми учнями і з’явитися їм у цьому блищанні променистого світла, що осяяло Його як віддзеркалення небесної слави? Яка мета преображення?
Кондак свята, що співається Православною Церквою, відповідає на це питання: «На горі преобразився єси, Христе Боже, й ученики побачили славу Твою, скільки їм можна було, щоб, коли побачать Тебе розіп’ятого, страждання Твоє зрозуміли добровільне і світові проповідували, що Ти єси воістину Отче Сяйво».
Наставали важкі дні, повні горя і муки нез’ясовних, – дні хресних страждань і смерті Господа. Слабка віра Його учнів мала пережити страшне потрясіння: їм належало побачити улюбленого Учителя, їх гордість і надію, їх Великого Пророка, Якого вони щиро визнавали могутнім Месією, на Хресті, скривавленого, пораненого, розіп’ятого як лиходія, оточеного ганьбою і кепкуваннями. Чи встоїть їх віра? Чи зуміють вони зберегти відданість своєму Равві? Чи як і раніше будуть вони визнавати в цій зганьбленій людині, доведеній до останньої міри страждання і туги, того Месію, якого вони чекали бачити в ореолі слави і земного блиску? Чи не відвернуться вони від Нього із сумом і болем за те, що Він обдурив їх надії і мрії?
Це було можливо.
І ось для того, щоб зміцнити їх віру в Месію-Переможця, щоб підтримати їх у хвилини випробувань, що насуваються, треба було показати їм хоч би слабкий відблиск майбутньої слави, що очікувала на їх Учителя, не тієї слави, яка складає прикрасу земних царювань, слави позолочених регалій і метушливої пишності, але нетлінної слави Царства Божого з його немеркнучою, вічною красою святості і духовної величі. Переживши незабутні хвилини Преображення, вони впевненіше могли дивитися на жах і ганьбу розп’яття і, відчуваючи в душі лукаві сумніви, що копошаться, легко могли подавити їх спогадом про променисте світло Преображення. Неминуче мала з’явитися рятівна думка: «Так, Равві помирає в ганьбі і безчесті… Так, Він прибитий до Хреста, але «ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця» (Ін. 1:14), бачили Його владу і могутність, чули небесний голос, що свідчив про Нього, і поза сумнівом знаємо, що Він міг би уникнути цієї ганьби і страждань, якщо б хотів, користуючись Своєю могутністю і любов’ю, так очевидно явлену Йому Отцем Небесним, але… Він страждає. Зрозуміло, що Він Сам так хоче. Зрозуміло, що Його страждання добровільні».
Віра в Учителя, у Його силу і в Його прийдешню перемогу мала залишитися непохитною, незважаючи на розп’яття і хресну смерть.
Крім того, після Преображення учні могли з усією рішучістю засвідчити перед всім світом, що їх Учитель є «Син Божий улюблений», «Світло від Світла», «сяйво слави і образ іпостасі Отця Небесного» (Євр. 1:3), що Він є дійсно Отче сяйво в сутінках земного, затьмареного гріхом життя, бо вони чули про це свідоцтво з Неба.
Нарешті, Преображення відкривало перед учнями куточок майбутнього Царства Божого, тієї слави і того блаженства, яке чекає на всіх істинних послідовників Господніх. Якщо Він буде в славі, то і вірні учні Його також насолоджуватимуться цією славою, бо «де Я, – обіцяв Він, – там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій» (Ін. 12:26). Смертному важко уявити і відчути це блаженство, бо «не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9), але в момент Преображення, принаймні три обрані учні Спасителя, поза сумнівом відчули, хоча не в повній мірі, блаженство майбутнього життя, відчуття небесного миру і віяння благодаті Божої, що наповнили їх серця невимовним щастям і радістю. Недаремно поривчастий Петро, який швидше за всіх відгукувався на враження, засвідчив негайно про цю радість: «Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один та Іллі один».
Відчувши хоч би одного разу це блаженство, учні ніколи згодом не забували, не могли забути цих хвилин і в спогадах про них і передчутті щастя небесного життя знаходили, звичайно, опору для переконання в правильності обраного ними шляху і могутнє спонукання ревно і неухильно виконувати в житті заповіти Господні, залишаючись вірними Його послідовниками, щоб увійти «в радість господаря» свого (Мф. 25:21).
Але таке ж значення має Преображення Господнє і в нашому житті. Учні Господні безпосередньо відчували блаженство цього моменту; ми, довіряючи їх свідоцтву, переконуємося в безперечній дійсності того щастя, яке є слідством і нагородою життя в Христі. Преображення і для нас – запорука і свідоцтво майбутнього небесного блаженства, його відблиск, що блиснув, як зірниця, серед горя, смутку і туги нашого життя. Воно явило нам образ того, якою буде відроджена, просвітлена людина, коли вона досягне висоти досконалості і відіб’є в собі сяйво слави Отчої. Без цього одкровення ми ніколи не мали б поняття про той просвітлений стан праведників, який може бути досягнутий і проявитися зовнішнім чином до певної міри навіть тут на землі, але який в усій повноті розкриється в майбутньому, коли «праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього» (Мф. 13:43).
Цей образ майбутнього стану і явив нам Господь, коли «лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло» (Мф. 17:2).
Ця думка про щастя як результат праведного життя, що приводить до єднання з Богом, має бути особливо дорогою і цінною для людини. Усі люди без виключення прагнуть до щастя, хоча по-різному його розуміють, судорожно кидаються з одного боку в другий у марних пошуках і врешті-решт з відчаєм переконуються в тому, що вони ганяються за примарами і все-таки не знають, де ключ їхнього щастя.
Як древній витязь на роздоріжжі, людина завжди в нерозумінні стоїть перед вічним питанням: де дорога до щастя? Преображення дає відповідь на це питання.