Важливість упокорення
Але, на жаль, ми часто буваємо підозрілими і недовірливими, і думка, що Господь «усе сприяє для добра», часто вислизає від нас: ми або забуваємо про це і не відчуваємо зовсім опіки Божої у своєму житті, або ж втручання Промислу в наші плани здається нам недоброзичливим, і ми намагаємося вислизнути, відхилитися від нього і здійснити свою волю, припускаючи, що ми краще знаємо що нам добре. Вже в першій спокусі прабатьків диявол зумів в їх очах кинути тінь несправедливих підозр на волю Творця. Заповідь, що забороняла куштувати від плодів дерева пізнання добра і зла, була дана людині для її користі. Лукавий спокусник пояснив її заздрістю. «Знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3:5). І уявляючи, що спокусник відкрив перед ними справжній шлях щастя, закритий заздрісною недоброзичливістю Промислу, перші люди збунтували проти волі Божої, задовольняючи свої особисті самолюбні бажання.
Який сумний результат все це мало, ми знаємо і відчуваємо на собі усе життя і проте часто забуваємо цей страшний урок. Звісно і тепер ми вважаємо своє розуміння життя і своїх інтересів за правильне і безпомилкове і не хочемо смиритися «під міцною рукою Божою» (1Пет.5:6). У всьому винна наша гордість і зарозумілість. Але бажання, керовані зарозумілістю і самолюбністю, завжди бувають безрозсудними і часто згубними. Бо так грубо обманюється людина, коли сама, розраховуючи на прозорливість свого розуму, намагається визначити користь життєвих умов, що оточують її. Сенс і причини подій, що здійснюються, зазвичай приховані від наших очей, і тому наші судження такі короткозорі і помилкові.
Тільки згодом, коли ці події вже відійдуть у минуле, поглянувши назад, ми починаємо розуміти їх доцільність, розумність і користь. Якщо ці події для нас болючі і приносять із собою низку страждань і прикрощів, наше «я», що страждає, обурюється проти них і знаходить їх непотрібними і надмірно жорстокими. Але стривайте, потерпіть, і, коли вони минуть, ви майже завжди знайдете для них виправдання. Часто вони виявляються тільки гіркими ліками, необхідними для нашого духовного здоров’я. Хінін – гірка, несмачна річ, але незамінний засіб проти лихоманки. Так і страждання в руках Божих є засобом лікування наших пристрастей і вад, найчастіше – нашої гордості, яку необхідно гамувати. Загалом, вони завжди ведуть до кращого. Щоб залізо стало м’яким і ковким, його потрібно розжарити у вогні. Так і людину необхідно провести через горнило страждань, щоб душа її стала м’якшою і чутливішою до молота подій, яким обробляється вона для вічного життя. На жаль, цю істину ми розуміємо завжди пізно. Звідси наше невдоволення, наша легкодухість, наші нарікання.
«Що Я роблю, – сказав Господь апостолу Петру, – ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім» (Ін. 13:7). Це повною мірою стосується і нас. Ми зазвичай не розуміємо того, що робить з нами Господь, і дізнаємося це лише згодом. Коли ж людина намагається жити власною волею, це приносить їй безліч прикрощів, розчарувань і занепокоєння.
Подивіться, скільки хвилювань переживає молода людина, коли їй належить вибрати кар’єру чи визначити свій життєвий шлях. Якщо при цьому виборі критерієм для неї є питання особистої зручності і вигоди, то душевні муки, викликані нерішучістю або непоінформованістю, нескінченні. На чому б не зупинилася її увага, вона скрізь боїться програти. Там для неї здається мало зиску, тут вона буде не на видноті і їй доведеться довго чекати підвищення, в іншому місці чигає нудне життя в провінційній глушині і так далі до безкінечності. Людина кидається на всі боки, хапається за усе і ніде не знаходить душевного спокою. Для неї здається, що вона вибрала найневдаліше місце або заняття, і заздрісним оком оцінює вигоди становища своїх однолітків чи своїх конкурентів. «Добре там, де нас немає», – ця приказка створена саме для таких неспокійних заздрісників. Годі і казати, що розчарувань при цьому надзвичайно багато, і вони викликають завжди тяжкий жаль за власні промахи.
Але покладіться в усьому на волю Божу, відмовтеся від корисливих розрахунків, і на душі стане спокійно і ясно. Ви повірите, що те місце і заняття, яке випало на вашу долю, – найкраще для вас, бо дане Богом, Який краще за вас знає, до чого ви здатні. Ви зрозумієте і переконаєтеся, що нічого іншого шукати вам не потрібно і що вам залишається лише спокійно займатися власною справою, намагаючись виконати її як можна якісніше. Ви повірите, що в зведенні Царства Божого немає низьких положень і невигідної справи і що усі заняття однаково важливі і потрібні, якщо вони робляться з одним спрямуванням виконати волю Божу. Ви оціните те дорогоцінне правило, яке дає апостол Павло в посланні до Римлян: «Як в одному тілі маємо багато членів, але не всі члени виконують однакові дії, так багато нас становимо одне тіло у Христі, а окремо один одному є члени. І як, за даною нам благодаттю, маємо різні дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри; якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, – у навчанні; якщо утішитель, утішай; хто роздає, роздавай у простоті; начальник, начальствуй зі старанністю; хто милосердствує, милосердствуй зі щирістю. Любов нехай буде нелицемірна» (Рим. 12:4-9). І це усвідомлення, що усі заняття і положення однаково цінні в створенні Царства Божого і що усі трудівники на Божій ниві однаково дороги в очах Божих, – це усвідомлення примирить вас з вашою справою, яким би низьким або невигідним не здавалося воно зі світського погляду, і радісним і розумним стане для вас шлях вашого життя.
Отже, не кидайтеся по боках, не шукайте того, що, на вашу думку, вигідніше, але довірившись Богові, «служіть Господу зі страхом і радійте Йому з трепетом» (Пс. 2:11). Ви відчуєте, що в житті у вас є непохитна опора, на яку радісно і спокійно можна покластися.
Більше того: ви скоро відчуєте, що цей шлях повного і беззаперечного підпорядкування Богу для душі єдиний правильний і природний шлях, що цілком відповідає її природі. Тільки на цьому шляху усі сили і здібності душі отримують повне розкриття і природний розвиток. Там, де людина намагається сама керувати власною долею, вона неодмінно в сліпоті своїй нашкодить собі і покалічить свою душу. Так безрозсудне, уперте дитя, надане собі, неодмінно потрапить у біду і понівечить або уб’є себе через нерозуміння своє.
«Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» (Мк. 8:35).
<< Життєвий шлях і земний хрест