Багато хто з нас досить довго читає молитвослов і уранці, і увечері, але щось толку в цьому великого немає. Чому так? Бо це читання не є молитва, це просто вичитування правил, яке саме по собі малокорисне, хоча певна користь від нього є: людина все-таки стоїть перед іконою, все-таки читає на славу Божу, все-таки примушує себе якусь працю приносити. Але праця ця тілесна, це не є живе звернення до Бога.

Можна навести такий приклад: пізно увечері до людини приходить друг, і вона з радістю починає з ним розмовляти, забувши про те, що п’ять хвилин тому хотілося спати. Чому це відбувається? Бо прийшла жива людина і в них живе спілкування. Один другому щось каже сокровенне, а той тому відповідає. Живе спілкування, і душа це відчуває: вже година, дві ночі, а вони ніяк не можуть наговоритися. Але щойно встав на молитву – відразу важко, бо немає живого спілкування з Богом. Людина формально вимовляє: «Отче наш, що єси на небесах», абсолютно не думаючи і не відчуваючи, до Кого звертається, Хто в даний момент її слухає, перед Ким вона стоїть. Тому Господь каже: не в багатослівності будете почуті. Кожне слово молитви має стати нашим словом і живим зверненням до Бога, тоді це буде молитва, інакше це усе хоч і благочестиві вправи, і в них нічого поганого немає, але вони мало приносять користі, поки ми їх не перетворимо в істинну молитву.

Звісно, ці слова, складені святими, читати дуже корисно, вони душу просвічують. Краще їх читати, ніж якісь бульварні романи, але все-таки це не молитва. Молитва – це жвава розмова з Богом. От як два друзяки розмовляють, як чоловік з дружиною розмовляють, так і з Богом треба розмовляти. Тоді це буде істинна молитва, тоді, власне, Господь і почує. А те, як Господь може почути, коли людина просто перераховує якісь хороші слова, але абсолютно забула, що вона звертається до Бога? Їй просто відчитати покладене, і скоріш спати, або скоріш на роботу бігти, або скоріш манну кашу варити – у кого які в даний момент справи.

А Христос – Він тут є присутнім реально, але ми цього не відчуваємо, не бачимо, у нас немає органу, яким це бачити. А орган цей є віра.

Думки про навколишнє