Уявимо, що Сонце захотіло б жити, як воно хоче, і на декілька мільйонів кілометрів наблизилося до Землі. Та тут усе б згоріло в десяту частку секунди! А якби Сонце захотіло і трішечки віддалилося від Землі? Та ми б замерзнули, уся земля вкрилася б шаром льоду. Але Сонце так не може зробити, воно йде точно за тією орбітою, яку визначив Бог, і нікуди не відхиляється, ні вправо, ні вліво. І так діє усе Боже творіння.

А людина має свободу: вона може і так вчинити, і так. У цьому і полягає божественна свобода людини. Вона вище і Сонця, вища і за камінь, і всяке дерево, і всяку тварину, бо Господь вільною її зробив. Але як всякий Отець, Бог хоче, щоб діти Його слухалися. Тому Господу угодне, щоб ми за власними примхами жили: що хочу, те і роблю, – але щоб ми жили і розвивалися згідно із законом Божим. А ми віддалилися від Бога набагато далі, ніж всяке творіння чи всякий неживий предмет. Ось що з нами робить гріх.

Треба нам замислитися, що ми живемо не для того, щоб поїсти, попити, вийти заміж, посваритися з дружиною чи чоловіком, розлучитися, поблудити, убити п’ят дітей, накопичити грошей собі на похорони, спалити два кілограми свічок. Ні, життя нам дане, щоб підготуватися до Страшного суду. Бо скільки ми тут живемо? Абсолютно нікчемна кількість років: сімдесят-вісімдесят років рідко хто проживе, а так п’ятдесят-шістдесят, і усе. А далі простягається вічність.

Найближча до нас зірка – це Сонце, і до нього сто п’ятдесят мільйонів кілометрів. А до іншої найближчої зірки вже сім світлових років. Це взагалі страшна відстань: сім років йде до нас світло з цієї зірки. От який всесвіт величезний, але все одно він менший, ніж нескінченність, і він значно менший тієї муки, яку ми матимемо, відкинуті від Бога. Тому Господь і закликає нас: «І оживуть серця ваші, ви, що шукаєте Господа. Бо почув Господь убогих Своїх і не забув в’язнів Своїх» (Пс. 68:34). А де Бога шукати, як Його знайти? Господь нам відкриває і цю таємницю, Він каже: «Царство Боже всередині вас є».

Думки про навколишнє