Ще Володимир Мономах своїм дітям писав: ось скачеш на коні і молися, повторюй: «Господи, помилуй» – велика користь тобі буде для розуму. Яка мудрість у нього була!

Ось так і нам треба завжди, у всякій справі, на всякому місці намагатися зайняти розум молитвою, весь час спохвачуватися, якщо розум наш дозвільний. Тоді в нас не буде в голові помислів сторонніх. У нас у душі буде Бог. Апостол дав заповідь: «Безперестанно моліться» – отже, коли ми не молимося, ми грішимо, навіть якщо і зайняті якоюсь найблагороднішою справою. Бо будь-яка справа без молитви, найпрекрасніша, це є гріх, і ця справа нікому не потрібна. Богу потрібні не справи рук наших, бо те, що ми руками робимо, ногами, це усе згорить, це усе не вічне, вічне тільки те, що стосується нашого духу, нашої душі, – діла віри. А головна справа віри – молитва. Ось тому і треба намагатися весь час молитися, а це, звісно, важко.

Молитися – означає кров проливати, але тільки так і можна. Святі отці казали: «Дай кров і прийми Дух». Без цього неможливо. Тому треба весь час себе примушувати, треба весь час себе заставляти, треба прокидатися. Ми весь час спимо, нудьгуємо. Ми постійно нудьгуємо, бо весь час у голові щось є: туди подивився, це почитай – і в такій нудьзі весь день і минає. А увечері, коли встаємо молитися, хіба це молитва? Теж знову суцільна нудьга. Добре, якщо чотири слова до розуму дійшли. А уві сні що? І уві сні так само: то це присниться, то те. Уранці встав – і знову спочатку. І ось треба нам старатися з цієї муті бісівської, з цих мріянь, помислів, планів, які ми зводимо, всяких безумних засуджень, образ, які в голові нашій киплять постійно, – треба з цього виходити на свіже повітря благодаті Божої. І це можливо тільки молитвою.

Але багато хто з нас, ходячи в храм вже багато років, так і не зрозумів, що означає молитися. Шукають якісь хороші молитви або якісь особливі, абсолютно не розуміючи, що молитва полягає не в словах, це не магія. Можна «Помилуй мене, Боже» повторювати, а можна просто казати: «Господи» – і цього досить. Неважливо, як молитися, аби нам постійно в цьому вправлятися. І не треба тут жодних особливих витівок. Як ми один з одним розмовляємо, так треба постійно прямувати в молитві до Бога.

Думки про навколишнє