«Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24). – Господь промовляє слова, які усім зрозумілі. Не можна одночасно і Богові служити, і світу.

Не можна, наприклад, день і ніч молитися, милостиню жебракам роздавати, щодня читати Євангеліє, виконувати усі заповіді і раз на тиждень, по четвергах увечері, трохи по годині красти – а решту часу жити благочестиво.

Господь каже, що нам треба вибрати, кому ми збираємося служити: Богові чи мамоні? Бо і тому і другому ми ніяк не услужимо. Якщо людина навіть один мізинчик віддасть мамоні, то вона вся в цій мережі заплутається і все одно її життя мине марно. Неможливо одночасно трішки собі, трішки Богові. Отже нам треба обов’язково вибрати, кому ми збираємося в нашому житті послужити. А вже зробивши цей вибір, треба своє життя так і переорієнтовувати.

Звертаючись до Бога, ми кажемо «Господи». Це форма звернення, яка була в слов’янській мові і означає «господар, пан». Якщо дійсно Бог, Який всесвіт створив, Якого ми називаємо Отцем, – якщо Він дійсно нам Господар, то ми маємо Його слухатися. А то який сенс, якщо ми кажемо «Господи», а самі робимо так, ніби наш господар абсолютно інша істота, протилежна до Бога? Виходить, мало того, що ми не виконуємо, що Господь каже, але ще і знущаємося з Нього і лицеміримо. Бо, називаючи Його Господарем, ми самі пальцем не поворухнемо для того, щоб Йому якимсь чином підкоритися. Тому Господь так і сказав: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне». Зовсім не кожен. Дуже багато хто перебуває в повній упевненості, що вони такі вірні, що в них усе правильно, але насправді більшість так званих вірних залишаться за порогом Царства Небесного. Вони і в цьому житті його не бачили, тим паче не побачать і в наступному.

Думки про навколишнє