Бути учнем Христовим
Учнем Христовим може бути тільки людина, яка відліпилася від усього світського, якій, окрім Царства Небесного, більше нічого не треба. Завжди між земним життям і небесним спостерігається протиріччя. І кожна людина вибирає, що для неї важливіше: те, що про неї Бог скаже, або те, що про неї люди скажуть. А це зовсім різні речі. Тому Господь і каже: якщо ви будете Моїми учнями, вас і ганьбитимуть, і гнатимуть, і лихословитимуть, казатимуть, ви запостилися, замолилися, ви дурні, божевільні. Тут життя: кіно, вино, доміно, а ви в храмі стоїте, молитеся в духоті, у тісноті.
От і треба нам думати: власне, заради чого я живу – для цих людей, які на мою могилу навіть не прийдуть, не помоляться про мене жодного разу, яким я взагалі не потрібний? Навіть коли голови держав помирають – і вони відразу нікому не потрібні, тут же збили написи з їх іменами і усе забуте, затоптане. Що ж казати про простих людей? Тим більше усе травою поросте. А ми усе для людей стараємося: як люди скажуть та що подумають? Про інше треба думати: що Бог про нас скаже? Адже Бог дивиться не лише на вчинки, Бог дивиться на кожен рух нашого серця. Він бачить, куди наше серце схиляється, до світу або до Царства Небесного. Господь бачить, що ми вибираємо, Господь знає наш шлях. Він знає про кожного з нас, чим ми закінчимо. І Він кожному дає можливість від землі піднятися до неба.
Євангеліє про Марфу і Марію говорить теж про це. Марфа клопотала по дому, а Марія сиділа склавши руки і слухала слова Господні. І Господь її поставив Марфі в приклад: Марфо, «ти турбуєшся і клопочешся про багато що. А потрібне ж тільки одне» (Лк. 11:41,42). Приємно, звичайно, коли чистота, порядок, але це ж не може бути сенсом життя. Ось купив автомобіль: хочу туди поїду, туди поїду. Ну і що? Це ж тимчасове. Купив, витратив – і закінчилося. Сенс життя в тому, щоб ти Бога прославляв життям своїм. Тому кожен стоїть перед вибором, з ким він, власне: з духом або з плоттю, з Богом або зі світом.