Ось колись країна наша була уся вкрита храмами, а усі храми – вкриті золотом. І було триста п’ятдесят тисяч священиків, і півмільйона ченців, і тисяча сто монастирів – ми навіть не можемо уявити таку цифру. П’ятдесят тисяч храмів, п’ятдесят семінарій. Це ж скільки там було професорів! А скільки, отже, книг! Скільки бібліотек! А в кожному храмі скільки ікон! Але усе Господь відняв, буквально впродовж декількох років це як пшик кінчилося, бо це усе було надутим.

Адже Богу не потрібні ні золото, ні мармур, ні велика кількість свічок, ні богослужіння урочисті. Ні, Богу треба лише одне, Він так і каже: сину, дай Мені твоє серце. Господь хоче, щоб серце людини належало Йому. Тому ми повинні у своєму серці ніколи Бога не зрікатися, а бути Йому вірними в усьому, у кожній щонайменшій заповіді. І якщо ми ось так провадитимемо своє життя християнське, тоді і зовнішнє наше життя теж розцвіте, а якщо будемо тільки храми будувати, та прикрашати, та тільки усе зовнішнє творити, а усередині себе провадитимемо зовсім не християнське життя, то Господь знову, у котрий раз усе відніме.

Сказано: не стоїть село без праведника. Якщо хоч би одна людина в ньому Богу догоджає, це село стоятиме заради неї. Чому світ ще досі не загинув? Думаєте, Господу Богу приємно дивитися на усю цю порнографію, на усю цю банду, на усе це пияцтво? Думаєте, приємно Богу дивитися, як люди сатані покланяються? Бог для чого кров проливав: щоб люди самі лізли в пащу до диявола? Ні. Але Господь терпить. Чому терпить, чому не пристукне усю цю чортівню, усю цю розпусту, пияцтво, злодійство, матірщину, весь духовний розвал по всьому світу? Тільки заради тих людей, які поки що прагнуть до істини.

Думки про навколишнє