Кожне дерево приносить свої плоди: фінікова пальма – фініки, апельсин – апельсини. Хоча дерева усі різні, одні дуже красиві, високі, другі маленькі, непоказні, але ми розрізняємо їх саме за плодами: яблуня, груша, вишня. Так і в людини усе її життя оцінюється за тими плодами, які вона приносить. А це залежить від того, яке її серце: що в серці людини, така вона і сама. Коли ми кажемо, що людина погана, ми зовсім не маємо на увазі, що вона негарна, маленького зросту, товста, зморщена, кульгава. Ні, ми маємо на увазі лише одне, як її серце, і за серцем визначаємо, хороша вона чи погана. Бо те, що в серці, обов’язково випливає і назовні.

Звісно, при дуже хорошому вихованні, що саме по собі непогано, людина може натренуватися настільки, що нічим не видасть того, що відбувається в неї усередині: вона буде злитися, а при цьому посміхатися, вона скупиться, а вдаватиме, що дуже щедра. Але Богу це зовсім не треба, це треба людям. Це люди домагаються, щоб усі навколо пристойно поводилися, бо тоді легко і просто жити. А Богу цього мало, Бог хоче і серце людське виправити.

І ось, щоб виправити серце, нам треба обов’язково навчитися плодоносити, щоб від нас не йшли зло, заздрість, лайка, роздратування, наклеп, образи, засудження. Усі ці гіркі плоди нашого серця треба вилучити, а для цього треба нам вчитися прощати, вчитися терпіти, змирятися, не наполягати на своєму, не шукати своєї користі, а шукати користі для іншого. Але якщо огірки посадити не в травні, а наприкінці липня, то квітів ми дочекаємося, а плодів вже ні, бо ударить у жовтні мороз і усе. Так само і в нас. Життя наше дуже коротке, і воно нам дане для того, щоб ми встигли принести плоди добра. У городі нашого серця ми повинні виростити плоди Христових чеснот. Господь дав нам віру маленьку, як гірчичне зерно, яке має вирости в ціле дерево і принести плоди. Інакше, як безплідна смоківниця, наша душа засохне.

Думки про навколишнє