Бог не винен, якщо ми не досягнемо Царства Небесного. Він зробив усе, Він навіть Кров Свою пролив. Що ж нам ще потрібно? Ось Чашу виносять: на, приймай у себе Кров Христову, щоб вона спалила в тобі усі твої гріхи. Не хочеш? Навіть смішно, що в храмі так мало народу. Та тут черга має стояти! Що дають?! Кров Христову дають: на, пий. Ні, не хоче. Один не готовий: йому, бачте, лінь підготуватися. А другий взагалі навіть не в курсі справи. Запитуєш: в якому році Христос народився? – а він і не знає. У кого ні запитай, ніхто не знає. Бачили? Коли олімпіада якась була, це він знає, а коли Христос народився, не знає. Тобто людина сама себе обікрала.

Господь усе зробив для нашої користі, нам тільки залишилося цей дар, який нам Бог дав, прийняти. Більше нічого не треба: прийняти і йти за Христом. Ось встав уранці – і подумай: я прокинувся, Господь мені дав день, я зараз цей день житиму. І якщо увечері я помру – адже це дуже просто, якась судина розірвалася в голові, у серці чи в нозі тромб якийсь утворився, або під машину потрапив – і що зі мною буде? куди я піду? Чи дізнаюся я Бога в тому житті або цього не станеться, бо якщо я Бога тут не побачив, не знаю, де Він, так усе життя пробігав, так нічого і не зрозумів, усе тішився, та не тим – то і там Його не знайду, так і залишуся відкинутим від Бога.

Думки про навколишнє