Божественна відповідь і обов’язки християнина
Просто, чітко, зрозуміло вирішив Спаситель хитромудре питання. Це була дійсно Божественна відповідь. В її надзвичайно простій формі містилася в той же час глибока мудрість і зміст. Був показаний основний християнський принцип, що розв’язує цілу велику сферу надзвичайно складних, заплутаних стосунків цивільного життя. Відповідь ця не лише не містила в собі нічого незакономірного, що давало б можливість висунути спираючись на неї хоч якесь звинувачення перед судом римської влади, не лише не применшувала авторитету Спасителя в очах юдейського натовпу, але можна припустити, що Він задовольнив усе оточення, незважаючи на різницю їх переконань і поглядів.
Іродіани могли залишатися спокійними, розуміючи цю відповідь у сенсі простої вказівки на необхідність виконувати цивільні повинності, декретовані римською владою, що цілком відповідало їх поглядам.
Люди з натовпу, які не прагнули проникнути в глибину внутрішнього сенсу і задовольнялися простим, поверхневим розумінням, могли бачити тут просте визнання існуючої практики зборів. Дійсно, римські податки платилися римською монетою, динарієм, – кесареве віддавалося кесареві; сплата ж зборів на храм, на жертвопринесення і інші потреби релігійного культу робилися обов’язково древньою юдейською монетою, священним сіклем, – Боже віддавалося Богові.
Могли бути невдоволені фарисеї тим, що їх пастка не вдалася і Спаситель не був спійманий в їх хитросплетені мережі, але по суті справи вони нічого не могли заперечити проти самого змісту відповіді і не могли навіть обурюватися нею, оскільки в ній була проста вказівка, що запропоноване питання на практиці вже вирішене ними самими. У самому слові, спожитому Господом, був даний урок. Вони запитували: чи дозволено давати (грец.)? Він виправляє їх і каже: «повертайте, віддавайте назад» (грец.). Податок не був добровільним даром, але законним обов’язком; не жертвою, але політичною необхідністю, пов’язаною з римським підданством. Таким чином, Своєю відповіддю, внутрішній сенс якої, поза сумнівом, був зрозумілий фарисеями, Господь казав їм наступне: «Лицеміри, навіщо ви запитуєте Мене? Адже ця монета римського карбування і вийшла з імператорського монетного двору. І ви приймаєте її? Ви користуєтеся нею як розмінною монетою при своїх розрахунках? Але ви чудово знаєте, що приймати монету царя – означає визнавати його панування. Отже, приймаючи динарій як розмінну монету, ви тим самим відкрито визнаєте, що кесар – ваш повелитель, і що ви – його піддані. Але якщо ви визнаєте себе кесаревими підданими, то, ясна річ, ви повинні виконувати і усі обов’язки, що пов’язані з цим підданством, у тому числі і сплату податків. Таким чином, прийнявши римський динарій, ви вже самі вирішили питання про податки і погодилися, що повинні сплачувати їх. Для чого ж ви ще запитуєте Мене?»
Заперечити було нічого. Фарисеї мовчали, а слухачі дивувалися Йому, дивувалися глибині Його мудрості, з якою Він вирішив лукаве і лицемірне питання. Але Господь не обмежився цим. Він не хотів відпустити їх, давши їм тільки таку настанову із приводу лише цього випадкового і порівняно не важливого питання про податки. До слів – віддавайте кесареве кесарю – Він додав ще глибші і значущі слова: а Боже Богові.
З додаванням цих слів відповідь Спасителя вже далеко виходить за межі запропонованого Йому приватного питання і стосується великої і складної сфери ставлення християнина до громадянської і релігійної влади, встановлюючи загальне правило цих стосунків.
«Віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові». Загальний сенс цих слів зрозумілий. На кожному християнину лежать обов’язки подвійного роду. По відношенню до державної влади він зобов’язаний виконувати усі її вимоги і постанови, що стосуються порядків цивільного життя: платити податки, нести встановлені державні повинності, коритися цивільним законам і т. ін. По відношенню до Бога на ньому лежать ще вищі обов’язки – виконання заповідей Божих, підпорядкування волі Божій в усьому і, головним чином, у тому, чого Господь вимагає від людини заради спасіння її душі. Вочевидь, що ті та інші обов’язки неоднорідні між собою, як за своїм походженням, так і за змістом. Господь у Своїй відповіді фарисеям ясно їх розрізняє. Необхідно і нам розрізняти ці обов’язки, щоб ясно бачити, до якої сфери – цивільної або духовної – відноситься та чи інша вимога життя. Інакше легко заплутатися і не знайти правильної лінії християнської поведінки, особливо в тих випадках, коли ці вимоги, що йдуть з різних сфер, суперечать одна другій.