Про воскресіння мертвих
Строго кажучи, навіть для розуму легше уявити безсмертя душі і вічне її існування, що лише змінюється у формах, ніж повне знищення, перетворення в ніщо. Я легко можу собі уявити всілякі переходи форми буття, але я абсолютно не можу уявити абсолютне зникнення якоїсь реальної речі, не можу уявити, як на місці щось стане ніщо. Як уявити це метафізичне ніщо так, щоб це було ні світло, ні морок, ні холод, ні тепло, не мало б ні ваги і жодних інших фізичних властивостей? Уява відмовляється це зробити, і самий термін «ніщо» стає лише словесним позначенням без реального змісту.
Між тим, як легко мислити смерть у зображенні Біблії: «І повернувся порох у землю, чим він і був; а дух повернувся до Бога, Який дав його» (Еккл.12:7)! Тут і смерть тіла визначається цілком вірно, не як знищення, а як процес розпаду і перетворення на землю, і смерть усієї людини пояснюється розподілом елементів, її складових, – духовного і чуттєвого. Стає зрозумілим також і те, чому ми не можемо спостерігати життя душі після смерті людини і чому ми так мало знаємо про це загробне життя.
Деякі, допускаючи безсмертя душі, докоряють християнству в тому, що воно цим не обмежується, але йде далі, навчаючи про воскресіння померлих людей, тобто про вторинне з’єднання душі з тілом. Цю думку про воскресіння людей разом з тілом, кажуть, треба безумовно відкинути, бо фактів такого роду ми абсолютно не спостерігаємо.
І знову-таки це неправда.
Навіть у царстві тварин серед органічних істот нижчого типу ми часто зустрічаємо факти смерті, що супроводжується воскресінням. Господь постійно дає нам ці предметні уроки в явищах природи. От перед нами факт з життя комах, що постійно повторюється: помирає черв’ячок-гусінь, перетворюючись на лялечку; через декілька днів з лялечки з’являється нова жива істота – метелик. Хіба це не воскресіння? По суті кажучи, оскільки справа стосується законів біології, воскресіння людини являє явище не більш дивне, ніж це постійно спостережуване перетворення жалюгідного, непоказного черв’ячка на яскравого, життєрадісного метелика.
«Так і при воскресінні мертвих, – каже апостол Павло, – сіється у тління, встає в нетлінні; сіється у безчесті, встає у славі; сіється в немочі, встає у силі; сіється тіло душевне, встає тіло духовне. Є тіло душевне, і є тіло духовне» (1Кор. 15:42-44).
Падає зерно в борозну, гниє, розкладається, помирає. Але з цього померлого зерна виростає стиглий колос, а на ньому декілька десятків нових зерен. Знову-таки, хіба це не факт воскресіння? На це явище вказує і апостол Павло задля пояснення картини воскресіння. «Hерозумний! Те, що ти сієш, не оживе, якщо не умре. І коли ти сієш, то сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке трапиться, пшеничне чи якесь інше; але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожній зернині своє тіло» (1Кор. 15:36-38).
Уся природа помирає взимку. Обпадає зелене листя, припиняється ріст живих тканин, помирають або впадають у летаргію жуки і комашки, замерзають струмки, і уся природа покривається холодним, сніговим саваном. Настає царство смерті. Але з першими променями весняного сонця картина змінюється – починається пробудження. Спадає безживний покрив зими, річки скидають крижані окови, набрякають деревні бруньки, розгортаючись у молоді листочки, дзижчать і роями носяться комахи, що ожили, і дзвінко щебечуть пташки. Усюди знову життя в його нескінченній різноманітності, захваті і радості життя! Уся природа воскресає від зимового сну. «Це свідоцтво воскресіння мертвих Бог накреслив у Своїх діяннях», – каже блаженний Тертуліан.
Нарешті, в історії немало фактів дійсного воскресіння і померлих людей. У Священному Писанні Старого Завіту передається декілька таких випадків.
Коли під час страшної посухи і голоду в Ізраїлі пророк Ілля ховався в будинку Сарептської вдови, «занедужав син цієї жінки, господині дому, і хвороба його була така сильна, що не залишилося в ньому дихання. І сказала вона Іллі: що мені і тобі, чоловіче Божий? ти прийшов до мене нагадати гріхи мої й умертвити сина мого. І сказав він їй: дай мені сина твого. І взяв його з рук її, і поніс його у світлицю, де він жив, і поклав його на свою постіль, і воззвав до Господа і сказав: Господи Боже мій! невже Ти і вдові, у якої я перебуваю, зробиш зло, умертвивши сина її? І простягнувшись над отроком тричі, він воззвав до Господа і сказав: Господи Боже мій! нехай повернеться душа отрока цього в нього! І почув Господь голос Іллі, і повернулася душа отрока цього в нього, і він ожив. І взяв Ілля отрока, і вивів його зі світлиці в дім, і віддав його матері його, і сказав Ілля: дивися, син твій живий. І сказала та жінка Іллі: тепер-то я узнала, що ти чоловік Божий, і що слово Господнє в устах твоїх істинне». Так розповідає Перша книга Царів (17:17-24). Подібний же випадок стався з учнем і наступником Іллі, пророком Єлисеєм (2Царів 4:21-38).
У житті і діяльності Господа Євангеліє відмічає три випадки воскресіння мертвих: воскресіння дочки Іаїра (Мк. 5:35-43), сина Наїнської вдови (Лк. 7:12-15) і Лазаря вже після чотириденного перебування в гробі (Ін. 11:1-44).
У самий момент смерті Господа, за свідченням євангеліста Матфея, «гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом» (Мф. 27:52-53).
Нарешті, найбільш разючим фактом є триденне воскресіння Господа нашого і Спасителя в тілі прославленому і відмінному від звичайної людської плоті. Це воскресіння, за словами апостола Павла, і служить підставою і запорукою майбутнього воскресіння усіх людей.
Неодноразово зустрічаємо ми випадки воскресіння і в наступній історії Христової Церкви після смерті Спасителя. Два такі випадки знаходимо в книзі Діянь святих Апостолів.
«У Іоппії ж була одна учениця на ім’я Тавифа, що значить “сарна”; вона була сповнена добрих діл і творила багато милостині. Сталося ж у ті дні, що вона занедужала й померла. Її обмили і поклали у світлиці. Лідда ж була поблизу Іоппії, тому ученики, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох чоловік просити, щоб він не забарився прийти до них. Петро, вставши, пішов з ними; і коли він прийшов, завели його у світлицю, і всі вдови із слізьми стали перед ним і показували сорочки та плаття, що їх робила Сарна, живучи з ними. Петро вислав усіх і, ставши на коліна, помолився, і, звернувшись до тіла, сказав: “Тавифо, встань”. І вона відкрила свої очі і, побачивши Петра, сіла. Він подав їй руку, підвів її і, покликавши святих і вдовиць, поставив її перед ними живою» (Діян. 9:36-41).
Другий випадок – з історії проповідницької діяльності апостола Павла, що мав місце в Троаді.
«Першого ж дня тижня, коли ученики зібралися на переломлення хліба, Павло, маючи намір вирушити вранці наступного дня, розмовляв із ними і продовжив слово до півночі. У світлиці, де ми зібралися, було багато світильників. Під час тривалої Павлової бесіди одного юнака на ім’я Євтих, який сидів на вікні, огорнув глибокий сон і він, сонний, похитнувшись, упав додолу з третього поверху, і підняли його мертвим. Павло, зійшовши, припав до нього і, обнявши його, сказав: “Заспокойтесь, бо душа його в ньому”. Увійшовши ж і переломивши хліб та споживши, довго вів бесіду – аж до світанку, і потім вийшов. Юнака ж привели живого, і немало втішилися» (Діян. 20:7-12).
Який практичний висновок можемо зробити з цього вчення християнської віри про безсмертя людської душі?
Дуже важливий: якщо людська душа безсмертна, то очевидно і душі померлих святих продовжують існувати. З ними можливе духовне спілкування, можливе прохання про допомогу і молитовне перебування перед Богом, можлива наша молитва до святих.