Керуватися вірою
Лука і Клеопа на шляху з Єрусалиму зустріли Христа, але не впізнали свого Учителя. А коли на трапезі Господь переломив хліб, вони Його впізнали, але Він став невидимим. Чому так? Невже Він відразу не міг відкритися їм? І навіщо Він став невидимий, у чому тут справа?
Господь всемогутній. Невже Йому важко прийти сьогодні увечері до кожного додому і сказати: ти чому не віруєш? Вимкни телевізор, підемо в церкву. Навряд чи хто відмовиться, так із жахом і підуть і навіть бігом побіжать. Тільки Богу це зовсім не треба. Господь хотів би, щоб ми жили вірою. А що таке віра? Віра – це той Божественний дар, це сила, яка Христа, невидимо тут присутнього, робить явно видимим, але не тілесними очима, а очима душі. І ось саме тому Господь утримав очі учням: Він хотів їх віри. А коли віра була явлена, Він їм відкрився, а потім став невидимий, бо немає нужди в тому, щоб Йому явно бути присутнім.
Господь хоче від кожної людини подвигу віри, щоб людина жила б саме цією Божественною силою, яка невидиме робить видимим, і причому робить його дуже важливим, от як для Луки і Клеопи: вони йшли в якійсь справі, відійшли від Єрусалиму вже досить далеко, а коли побачили Христа, то кинули усе і повернулися назад. Бо усе життєве піклування, коли людина зустрічається з Христом, стає непотрібною дрібницею. Тому справжні християни завжди чинять не згідно світу цього, а усі свої вчинки узгоджують з душевною користю.
Все-таки найголовніше в нашому бутті – це зустріч з Богом, а ще краще сказати, не лише зустріч, а, власне, життя з Ним, постійне розуміння того, що Він перебуває у світі, і діє, і бере участь у нашому житті. Усе духовне життя – це є постійне повернення до Бога, постійна пам’ять про Нього, постійне співвіднесення усіх своїх слів, думок, вчинків, почуттів саме з Його волею – так, як ніби ми Його вже побачили, неначе дійсно ми Його бачимо.
Бо віра наша каже, що Бог всюдисущий і Бог всезнаючий. Отже, навіть якщо ми Його не бачимо, навіть якщо ми Його не відчуваємо, Він нас бачить і Він нас відчуває. І ми повинні керуватися не власними почуттями – наші почуття брешуть, вони усі спотворені гріхом, – а ми повинні керуватися вірою в те, що Він бачить нас, і відчуває, і знає, і любить, і хоче спасти.