Священикам у храмі ставлять багато питань. Одного разу в мене запитали: «А якого розміру в людини душа?»

На це начебто просте питання я тоді не відповів. А тепер думаю от що: розміри душі бувають різні.

Ні, не подумайте, що я вивів якусь формулу чи віроповчальне визначення. З формулами взагалі потрібно бути обережним, недаремно простий шлях отримання ясної і простої формули – шлях спрощення, вибору з усієї складної картини чогось одного, тобто шлях єресі.

У житті-то, особливо в житті церковному, усі ми з вами так чи інакше схильні до єресі: нам би простіше, без зайвого клопоту. А от, скажімо, Євангеліє, великий приклад антиєретичності, раз у раз дає нам зрозуміти вустами і прикладом Самого Спасителя: спрощення смерті подібне.

Багато охочих спростити християнську віру скаржилися на парадоксальну суперечність Євангелія. От Христос начебто відкидає прохання жінки-хананеянки, і Він правий: перебуваючи в язичництві, не знаючи Бога єдиного, спастися неможливо, але потім все-таки здійснює для неї те, про що вона просила, і знову правий: «Милости хочу, а не жертви» (Мф. 9:13).

Він каже багатому юнакові: «Дотримай заповіді», у тому числі заповідь про шанування батьків, і Він правий, але каже також: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене» (Мф. 10:37) – і знову правий.

І ангелам з притчі, які, за простим-то розумінням, бажали б знищити зіпсований куколями посів, їх Хазяїн не дає цього зробити: терпіння, нехай з’являться сходи.

Як сказав один богослов, усе Євангеліє складається з таких протиріч, об’єднаних благодаттю, у цьому воно схоже на повне протиріч життя, усі сенси якого зможуть зійтися і розкритися тільки в Бога. Світло Євангелія світить у нашій земній гріховній пітьмі – але перш ніж, як нам уявляється, стати вогнем і випалити все зайве, усю скверну, це світло освітлює пітьму, дає нам можливість оцінити реальність буття, якою би вона при цьому світлі не відкрилася, побачити нарешті самих себе і наше положення в цій реальності.

Що таке – душа?

От і з визначеннями душі в православному віровченні далеко не все так просто: начебто в Церкві постійно говорять про «спасіння душі», у молитвах і богослужебних співах багато про душу говориться, у численних оповіданнях про посмертне життя детально описується, що саме станеться з душею під час митарств і на Суді. Проте Священне Передання дає не так вже багато знань про те, що саме таке є душа.

У тому сенсі, як розуміє душу масовий парафіяльний обиватель, це поняття вживали швидше древні язичницькі філософи – Платон і його послідовники; у Біблії ж під словом «душа» нерідко мається на увазі просто «життя людини».

Душа розміру XXL

Думаючи про душу, бачу я от що: іноді вона буває більшою. Не те що більше тіла, а мало не з увесь всесвіт. Є в народі вираз – «широка душа». Це душа, яка здатна вмістити в себе і далекі зірки, і кошеня, що мурчить на колінах, і ліси, і моря – словом, усю красу створеного світу. Душа, частина якої – і краса творінь людських, і живий творчий інтерес до всього у світі. Але передусім це душа, чуйна до ближніх, до «інших», яка здолала самозвеличання, яка здатне любити і жертвувати своїм, підтримувати інших, незважаючи на власні проблеми і тяготи. Душа, яка вірить і створює навколо себе життя…

Людина з такою душею сама буває у важких обставинах, буває важко хворою, але від неї виходить щось, що підтримує оточення. До неї тягнуться люди, життям живої душі вона ділиться з іншими. За роки служіння священиком я знав немало таких людей. Навіть причащаючи їх на смертному одрі, я відчував нез’ясовну радість, немов не я приїхав до того, хто страждає зі Святими Дарами, але причастили мене самого.

А іноді, навпаки, про людину, яка зовні начебто жива, кажуть «мертва душа». До такої міри розвинувся в людини егоїзм, нелюбов, нечуйність до ближніх, до Бога, до Божого світу. До того покрилося її нутро хітином пристрастей, що живе вона життям зомбі, одного лише свого «я», що зсохнулося. І душа в неї маленька, немічна.

Так буває з багатьма хворими: сидить він на ліжку, дивиться перед собою в порожнечу, і нічого з навколишнього світу його не турбує, нічого йому не цікаво і не потрібне, бо вся його душа – розміром з його хворий орган, уся вона – тільки з цього болю. Добрий лікар знає: важливо лікувати не лише тілесну болячку людини, важливо повернути її душі інтерес до життя, до світу, а це буває куди важче.

Маленькою, скорченою може стати душа і тоді, коли людина поринула в якусь свою біду, згорнулася в позу ембріона навколо своїх переживань, тривог, страхів, образ, втоми. Бракує сил, сідають батареї, віра слабшає.

Реанімація душі

У важких випадках, коли хвороба стиснення душі наздоганяє людину, їй не обійтися без нашої з вами допомоги.

Як допомогти? Як зробити, щоб душа нашого ближнього, що зіщулилася, як здута повітряна кулька, знову виросла, наповнилася життям, розширилася і зміцніла? Ось тут я чую голоси: «Молитися, отче, як ще!»

І вірно – потрібно молитися. Але не в тому сенсі, що от, ніби, самі-то ми нічим не можемо допомогти людині, нехай Бог замість нас допомагає.

А сенс от який: звичайно, без допомоги Божої не обійтися ні в чому, але і ми самі повинні діяти, і наша молитовна дія незримо торкається душі того, про кого ми молимося. Торкається її, теребить, не дає їй зщулюватися до маленької крапки. Витягує із стану смерті.

От чому лікарі кажуть родичам тих, хто лежить у комі: обов’язково розмовляйте з ними. От чому ми молимося один про одного, вже хто як вміє, і на власному досвіді знаємо дієвість цієї молитви, навіть зробленої абияк.

От чому в дні Поминальних субот ми відчуваємо, що храм переповнений: своїми молитвами ми торкаємося душ наших спочилих, витягаємо їх з небуття. І вони оживають і розширюються настільки, що можуть прийти до нас і побути з нами, поки ми просимо Бога змилуватися над нашою неміччю і потримати наших близьких у Своїй вічній пам’яті, адже наша-то пам’ять поки що слабка і смертна.

І от ще чому я ніколи не погоджувався з настановами інших молитовників-«професіоналів», які, буває, учать: «Не можна молитися про грішників! Не можна молитися про нехрещених! Не можна молитися про самовбивць! Не можна молитися про незнайомих! Молися тільки про себе, і вистачить з тебе. Не осмілюйся!» Як же не осмілюватися молитися про тих, кого любиш, про ближніх і далеких, навіть якщо це важко і ризиковано?

Врешті-решт, відвага – одна з ознак життя. Одна з ознак того, що моя власна душа поки що життєздатного розміру.

Автор: священик Сергій Круглов