Боротьба людини з Богом

Яків бореться з Ангелом, Алешандре-Луї Лелуар

«Тут диявол з Богом бореться, а поле битви – серця людей», – колись написав один прозаїк (точніше – Федір Достоєвський). Звучить гарно, тому цитату постійно наводять усі кому не лінь. Але гарно – не означає, що вірно: адже Бог – Творець, а диявол – лише творіння, так що не треба йому надавати статусу якоїсь рівності Богу, насправді з ким диявол і боровся, так це з архангелом Михаїлом і ангелами його, і між іншим, програв (див. Одкр. 12:7-9).

А от між ким і відбувається битва за людські серця, так це між Богом і… самими людьми: адже Бог «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4), а люди хочуть стати «як боги» (Бут. 3:5). А в такому людському підході до життя Богові явно бракуватиме місця.

«Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився. Бо ми – Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували» (Еф. 2:8-10). – Якщо людина хоче власними зусиллями стати богом, то в цьому твердженні її ніщо не влаштовуватиме:

  • Ні те, що людина спасається виключно милістю Божою, а не своїми справами (хоча, де ці справи взяти? – люди толком не себе, не близьких не люблять, не кажучи вже про ближніх);
  • Ні те, що люди створені на добрі діла, які полягають у допомозі ближнім, адже в людських очах добра справа – це та справа, що приносить користь саме їй, а не ближнім, до яких більшості, у принципі, немає жодного діла;
  • Ні те, що ці добрі діла Бог «наперед приготував», і виявляється, в їх виконанні немає особливої нашої заслуги – таке може прийняти не кожне людське серце.

Єдине, що ми можемо зробити самі (звісно, окрім чинити усілякі гидоти собі та ближнім) – це прийти до Бога на «весільний бенкет» (Мф. 22:2,3), тобто до Церкви. Але й тут знаходяться «розумники», які не хочуть вдягнутися у святковий весільний одяг, тобто навернутися до праведного життя, живучи за принципом: «Хай мене люблять таким, яким є».

«Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48), – казав Христос у Нагорній проповіді, тим самим вказуючи напрямок до нашого прямування до святості. Цей шлях починається ще тут, на землі, а завершується вже на небесах, «звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа, Який перемінить тіло смирення нашого так, що воно буде відповідне славному Тілу Його, силою, якою Він діє і підкоряє Собі все» (Флп. 3:20,21).

В Одкровенні Іоанна Богослова в описі Небесного Єрусалиму містяться наступні слова: «І не ввійде до нього ніщо нечисте, і ніхто, підданий мерзоті і неправді» (Одкр. 21:27), – тому, якщо ми дійсно хочемо потрапити в це славне місце, мусимо виправляти своє життя, якби нам не було важко і якби не хотілося ставати кращими, адже це вимагає значних душевних і тілесних сил. Якщо ж ні – то ласкаво просимо «у пітьму непроглядну», де «плач і скрегіт зубів» (Мф. 22:13). – Між іншим, щоб потрапити туди, не треба докладати значних зусиль.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 14 неділя після П’ятидесятниці