Іоанн Хреститель викриває царя Ірода, Джованні Фатторі

Іоанн Хреститель мав перед собою найблискучіші перспективи. Його проповідь покаяння знаходила палкий відгук у народі; своїм аскетизмом він здобув пошану в одноплемінників; сам цар любив його послухати і – хто знає – можливо, інший раз зітхав про своє недолуге життя і мріяв почати з понеділка нове.

Усе, повторюю, могло б скластися для Іоанна найкращим чином – він легко міг стати таким же царським повіреним, яким через 19 століть став Григорій Распутін для російського імператора. Але Іоанн зробив помилку: він не обмежився абстрактними закликами до праведності і викриття громадських вад: він посмів викрити царя – незлого, загалом, чоловіка – і, що ще гірше, його незаконну дружину.

Дійсно Іоанн сів не у свої сані, подумав про себе казна-що. Як можна було дійти до такого нахабства? Адже це ж цар! Він над нами Богом поставлений. А якщо навіть і в чому згрішив – то тобі-то яка печаль? Це справа його особистої совісті. А ти тут підриваєш авторитет царської влади.

Напевно Іоанн чув подібні голоси – це були голоси обережних друзів, це був, можливо, і внутрішній голос, що волав до розуму пророка і до його інстинкту самозбереження. Але Іоанн зробив свій вибір.

У житті християнина теж трапляються ситуації, коли потрібно зробити вибір. І це зовсім необов’язково щось драматичне та епохальне.

Дилема завжди проста: поступити по совісті – чи піти проти неї; зробити згідно з внутрішніми переконаннями – чи ж віддати перевагу легшому шляху. І хоч це стало вже звичною фразою, але сенс слів – слів Христових – від цього не стирається і не скасовується: “Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому” (Лк. 16:10). Якщо постійно по дрібницях робити вибір не на користь совісті, тоді в той момент, коли виявишся перед більш значущою дилемою, ти за звичкою обереш простіший і комфортніший шлях.

Ми знаємо імена тих, хто не зрадив своєму покликанню, своєму призначенню, не пішов проти внутрішнього закону, що зберігається в серці: це пророк Ілля та інші пророки Ізраїльські; це другий Ілля – Предтеча Іоанн; це і сам Ісус, “Який замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест” (Євр. 12:2).

Це численні мученики перших віків християнства; це ще один Іоанн – архієпископ Константинопольський, відомий нам як Златоуст; це Філіп, митрополит Московський, який наважився суперечити Івану Грозному; це десятки і сотні тисяч наших співвітчизників, які згинули в чекістських застінках, але не пішли на угоду із совістю. І ми, звичайно, знаємо, що булі і є інші – ті, хто зумів (благо, це не так вже важко) умовити собі поступати розсудливо. Хтось при цьому мав на увазі благо своєї сім’ї, а хтось – благо Церкви.

Ми не поставлені суддями над нашими братами: усім нам один суддя – Господь. Але прикладом нам будуть не вони, а мученики і сповідники Христові, і в числі перших – Пророк, Предтеча і Хреститель Господній Іоанн.

Автор: священик Федір Людоговський

* * *

Стосовно Іоаннових викривань Ірода Антипи, може виникнути цілком доречне запитання, а чи не простіше було Іоаннові не викривати царя? Адже міг би просто хрестити і проповідувати…

Відповідь на це питання дасть біблеїст Андрій Десницький: “Сам цар ставився до нього з великою пошаною – так ні, Іоанн став викривати його в беззаконному шлюбі. Що він, уперше почув, що у світі є розпуста, що навіть царі від неї не вільні? Не міг хоч би викрити когось менш важливого?

Не міг. Що творили в темному закутку якісь темні селяни, стосувалося тільки їх самих, а царська розпуста демонструвалася з усією належною пишнотою на загальнонаціональному рівні, перед усім народом. Таким же було і викриття”.

Редакція сайту

Усе по темі: Усікновення глави Іоанна Предтечі