Коли безсиле Боже слово…
Але ще існує одна причина, згідно якої Христос говорив притчами: «Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють; і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима дивитись будете – і не побачите. Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:13-15).
Тут навіть слово Боже, яке «живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного» (Євр. 4:12), виявляється безсилим. А все через те, що Бог цінує людську свободу і поважає наш вибір, навіть у тому випадку, коли ми попри всі Божі знаки-перестороги вперто прямуємо до пекла. От таким нез’ясовним і незрозумілим для нас чином поєднується Божа любов і Божа справедливість: через Свою любов Господь дає нам свободу вибору з усіма його наслідками, а Божа справедливість полягає в тому, що ми пожинаємо ці наслідки, якщо вперто продовжуємо слідувати хибним шляхом.
«У свідки перед вами прикликаю сьогодні небо і землю: життя і смерть запропонував Я тобі, благословення і прокляття. Обери життя, щоб жив ти і нащадки твої» (Втор. 30:19), – свого час перед таким вибором опинився весь ізраїльський народ, перед таким самим карколомним вибором час від часу опиняється кожен з нас. Проте, якщо ми постійно обираємо не той бік, тобто бік протилежний Богові, життю, то свободи для «маневрування», тобто можливості вибору стають усе меншими, адже «Бог зневаженим не буває» (Гал. 6:7), не можна нехтувати Божим терпінням. І також не треба забувати, що в гріха є властивість укорінюватися, ставати звичкою, і відповідно – другою натурою, і тоді люди перестають чути, маючи слух; бачити, маючи зір; розуміти, маючи розум, бо всі їхні почуття та думки будуть прив’язані до земного.
«Не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:31-33), – радить усім нам Христос. Але щоб почути, і саме головне, виконати цю пораду, доводиться дійсно кидати, виривати із серця з кров’ю (у переносному та в прямому розумінні) своє старе, колишнє життя. Часто це доводиться робити Господу… Тільки таким чином деколи удається спасти декого з людей, і то не завжди.
Автор: Михайло Лукін