Зерно без плоду…

Якщо далі прямувати текстом євангельської притчі про сіяча, то наступною, після «нечуйних серцем», буде категорія людей, які «дочасно вірують, а під час спокуси відпадають» (Лк. 8:13). Але цю групу людей варто було б об’єднати з наступною, про яку згадує Христос: з людьми, «що слухають слово, але відходять… заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами» (Лк. 8:14), бо ці дві категорії людей об’єднує спільна ознака: відсутність плоду (див. Лк. 8:14). – Якого плоду? – Справ милосердя: «Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене» (Мф. 25:42,43).

Спільна ознака породжує спільну посмертну долю: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25:41), – а все через те, що справи, зроблені ближнім, Бог адресує особисто до Себе. От така проста Божа арифметика. До цієї групи додаються ті, у яких диявол забрав із серця зерно-слово, і через те вони «не увірували і не спаслись» (Лк. 28:12). Тому, якщо згадані групи мають спільний кінець, то немає великого сенсу розглядати їх окремо. Це те ж саме, що міркувати про те: чи достатньо людина прожила років – 18 чи 90, якщо вона після смерті потрапила до пекла. Адже з погляду вічності: 18 чи 90 років – це просто ніщо. Це те саме стосується і життєвих успіхів та досягнень людини, якщо після смерті вона не потрапить у Небесні оселі: «Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мк. 8:36,37). Що тут скажеш, у Бога і у світа зовсім інша шкала цінностей: «Що високе в людей, те мерзенне перед Богом» (Лк. 16:15).

Тоді навіщо ж Христос диференціював по групам людей,  який у тому сенс? – Христос хотів довести оточенню, учням, усім нам, що віра без плодів, «коли не має діл, сама по собі мертва» (Як. 2:17). Коли ми не допомагаємо ближнім, коли ми не несемо світу Благу звістку, ми у свою чергу стаємо зіпсованим зерном, яке не дає плоду. І немає значення, яка причина цього сумного явища: чи то життєві спокуси (найчастіше подібні спокуси є лише дрібними житейськими негараздами, а не якимось серйозними випробуваннями у вірі, як деколи прийнято вважати), чи то повсякденні турботи, чи то диявольські підступи, кінець цьому один – ще тут на землі, людина забуває про своє призначення: бути сіячем слова Божого, бути «світлом світу» (див. Мф. 5:14) та «сіллю землі» (див. Мф. 5:13). Хоча цілком може вважати себе (втім, як і оточення) доволі гідною, пристойною та навіть віруючою людиною. Тільки без плоду…

Автор: Михайло Лукін